fbpx

“Ти, напевно, з глузду з’їхав. Дурепу знайшов? Я в компанії гарних молодих людей, і не турбуй мене” – кричала наречена. «Ото Новий рік, зроду такого не було. Нащо ж ти бігла перед моєю машиною?» – подумав Славко про Олю. І раптом йому захотілося знову повернутися до неї

Славко всівся за кермо новенької «Шкоди». Довго петляв засніженими вуличками вечірнього Львова й нарешті виїхав на трасу. Падав мокрий сніг з дощем, який одразу замерзав. Але думки про те, що їде у своє рідне місто та ще й до коханої дівчини, вселяли надію й додавали оптимізму.

Спершу, звісно, загляне до батьків, а потім поїде до Лільки зустрічати Новий рік. З думкою про кохану серце оповило приємне тепло. Ліля дуже хороша дівчина: самостійна, багато досягла у житті. Цілком підходить йому за дружину. Ось уже два роки зустрічаються, тож пора, напевне, пропонувати руку й серце.

За цими приємними думками Славко ледь помітив у сніговій заметілі жіночу постать, що перебігала дорогу перед самісінькою машиною. «От дуpепа, куди спішиш?» – подумав він і глянув у бокове скло. Помітив, що біля тротуару ця жінка впала і не поспішала вставати. Славко загальмував. Виходити з машини не хотілося, але й перехожих поруч не було. Не залишати ж невдаху саму на дорозі.

– Що ж ви так поспішаєте перед Новим роком? Давайте руку.

– Я не можу піднятися, дуже болить нога, – на Славка дивилися перелякані до смepті дівочі очі.

– Е, кепські ваші справи, – сказав Славко.

– То що, у лікapню? Зателефонуйте до рідних, щоб не турбувалися, – порадив.

– Мені нікому дзвонити, от лише Васька, – сльози хлинули з очей.

«Ото влип», – думав Славко. Мало того, що цю дорослу плаксу треба везти у тpaвмпункт, то в неї ще й син маленький вдома залишився – Васька. Але часу на роздуми не було, і він помчав до найближчої лікapні. У відділенні їм зовсім не зраділи. Ще б пак: на годиннику десята вечора, а тут поки рeнтген зроблять, ногу складуть та загiпсують, дивись, і Новий рік прогавиш.

Славко вийшов у коридор, щоб поговорити з Лількою. Тільки в трубці пролунав гудок, як вона сердито закричала: – Може, взагалі приїдеш рівно в дванадцять? Я тут бігаю, стіл накриваю, а тебе ні слуху, ні духу!

– Розумієш, – спробував пояснити, – тут дівчина…

– Дівчина?! Звісно, дівчина! Бо де ж ще можна шльoндрaти так довго! З мене досить! – і вимкнула телефон. Настрій геть зіпсувався. Славко повернувся у приймальне відділення.

– А ви хто потерпілій будете? – запитально глянула медсестра.

– Чоловік, – випалив і сам здивувався своїй дотепності.

– Чоловік? От і добре. Їдьте в аптеку і купіть своїй дружині милиці. Вони їй тепер згодяться надовго, – порекомендувала медсестра. Оля мовчала, терпляче чекала рeнтгeнівського знімка, а потім довірила ногу тpaвматoлогу. «Ото вибігла по хліб», – розмірковувала. Не любила свят, вихідних. З того часу, як батьки загuнули в aвтoкатacтрофі, дівчина замкнулася в собі, жила лише роботою і домом.

Багато читала, плела бісером, виготовляла ляльки-мотанки, готувала цікаві стенди для малечі. Адже працювала в дитячому садочку вихователькою. Завідувачка її дуже цінувала, бо Оля могла затримуватися після роботи, когось підмінити. А вдома на неї чекав кіт Васька. Він цілий день скучав без господині, а коли Оля приходила додому, то задоволено нявкав і терся біля ніг. …

– От і все. Забирайте свою дружину і бережіть її, – слова тpaвмaтолoга повернули Олю до дійсності. Вона невміло сперлася на милиці і пошкандибала до виходу. Краєм ока помітила, що на годиннику 15 хвилин по одинадцятій. Назвала свою адресу, і Славко помчав вечірнім містом. Біля будинку загальмував, допоміг вийти Олі з машини.

– Хай Васька тобі вдома допомагає, бо ж на перших порах буде важко, – казав Славко, проводжаючи Олю до дверей квартири. – Васька? – вперше за весь вечір усміхнулася. – Гаразд, він у мене надійний. Вже відмикаючи двері, Оля просила в Славка вибачення за те, що зіпсувала йому вечір. Але Славко й слухати нічого не хотів, він помчав на проспект Соборності, де живе його кохана.

Припаркував машину, глянув на вікно. О! Там навіть не світилося. Прожогом вибіг на третій поверх і щосили натиснув на дзвінок. Але дівчина не відчиняла. – Ліль, відчини, я під твоїми дверима! – кричав у слухавку Славко. – Ти, напевно, з глузду з’їхав. Дурепу знайшов? Я в компанії гарних молодих людей, і не турбуй мене. З Новим роком!

Славко намагався ще кілька разів зателефонувати Лілі, але виявилося, що «на даний момент абонент недосяжний». Сів у машину й тяжко опустив голову на кермо. «Ото Новий рік, зроду такого не було. Нащо ж ти бігла перед моєю машиною?» – подумав Славко про Олю. І раптом йому захотілося знову повернутися до неї. Але як же він зайде серед ночі, що скаже?

«Залишу свій номер телефону, – вирішив, – а раптом я їй буду потрібен». У вікнах світилося, і це додало Славкові впевненості. Оля відчинила двері і запросила увійти. В кімнаті працював телевізор, про Новий рік тут нагадували хіба що кілька ялинкових гіллячок, які стояли у дорогій кришталевій вазі. Славко шукав очима Ваську, але нікого, окрім дівчини, в кімнаті не було.

Читайте також: “Ти, що ж це, зганьбити нас вирішила? Ми тебе вивчили, в місто відправили, а ти ось як виходить?! Іди і не повертайся!” – кричала мати на весь куток проганяючи рідну доньку

– Та ви проходьте, бачу, настрій у вас зовсім кепський. Я знаю, це все через мене. От послухайте, як Президент вітає українців, а я чайник поставлю, – тихо мовила Оля. Вони просиділи до ранку. Оля вперше розповіла незнайомцеві про свою нелегку долю: у 18 залишилась круглою сиротою, сама здобувала вищу освіту, шукала роботу і вчилася жити без рідних. І окрім Васьки, у цілому світі в неї нікого немає. Коли Славко почув, що це кіт, обоє сміялися до сліз…

З того часу минуло три роки. Оля стала хорошою дружиною для Славка. У них підростає однорічна красунечка Соломійка. Живуть у Львові і з нетерпінням чекають Нового року. Адже саме це свято допомогло їм знайти одне одного і покохати на все життя.

За матеріалами видання “ВісникК“. Автор – Тамара ПОЖАРЧУК

Фото ілюстративне – ru.freepik.com

You cannot copy content of this page