У 80 бабця захотіла Малібу побачити: “Ви мене тут лихом не згадуйте, шaкaли. Квартиру не отримаєте”

– Мамo! Ти виростила 2 прекрасних дітей. У тебе ж 5 онуків і правнук! Я бажаю, щоб попереду у тебе було ще багато ювілеїв! З 80-річчям, мамочко! – дядько Едік сьорбнув шампанського і поцілував руку Поліні Григорівні, моєї бабусі.

Крім загальної любові, в бабусиному розпорядженні була ще й величезна трикімнатна квартира. За фактом, якщо рахувати з дідусевим кабінетом, кімнат було чотири. Але бабуся, залишившись вдовою років 20 тому, повісила навісний замок на кабінет діда і заборонила туди заходити.

– Пам’ять! – зі сльозами на очах коментувала бабуся.

Дядя Едік, останніми роками наполегливо умовляв бабусю розміняти квартиру, чув у відповідь саме це слово: пам’ять.

– Я не продам пам’ять про твого діда!

У дядька Едіка четверо дітей. Мій найстарший двоюрідний брат давним-давно одружився і переїхав до дружини в Сочі. Середній брат пов’язав своє життя зі службою за контрактом і про одруження і дітей він і чути не хоче. Молодший брат закінчив інститут і сидить на шиї у дядька Едіка, прикриваючись втомою від навчання.

А ще у мене є двоюрідна сестра, гордість дядька Едіка, Мілана. А пишається нею батько тому, що вона зробила його дідом. Дочка Мілани, Яночка, мила усміхнена дівчинка 6 років. Батька у неї ніколи не було.

Живуть дядько Едік з сімейством в двушці його дружини. І квартира матері не дає дядечку спокійно спати.

У моєї мами одна дитина – я. Ми живемо з батьками в своєму будинку, який побудував тато. І ми любимо бабусю просто так. Безоплатно. Мама допомагає бабусі з квартплатою, у бабусі квартира більше ста метрів і комуналка там просто астрономічна. Дядя Едік, коли бабуся попросила його про допомогу, пирхнув:

– Ось ще, буду я платити за твої хороми. Ось якби ми з сім’єю з тобою жили, тоді б інша розмова був. А так – немає у мене грошей!

Ось і вчора, на ювілеї, сімейство дядечка жадібно приміряло житлоплощу на себе, заздрісно озираючись. Тим більше, бабуля нещодавно повідомила, що квартиру залишить одному з онуків. На цю новину мій брат проміняв Сочі на задушливу Москву. А середній махнув рукою:

– Мені і на півночі, у себе в частині, добре!

Ми всі вчотирьох насторожено спостерігали за бабусею, раптом кому посміхнеться зайвий раз, щоб зрозуміти: хто ж стане тим щасливчиком. Я не переживала. Я була впевнена, що торт і лялька зроблять свою справу. І не помилилася. Домовитися з 6-річною дівчинкою виявилося простіше простого. Я їй підморгнула: час діяти.

– Прабабусю! А тато сказав, що коли скопитишся, він першим ділом все викине з кабінету прадіда. І все на смітник відправить, чесно-чесно, сама чула! – заявила Яна зі своєю дитячою безпосередністю. – Він сказав, що діти все одно йому квартиру віддадуть, або він їх прокляне. А що таке прокляне?

Цю фразу ми з нею розучували півтори години. Але воно того варто: бабуся змінилася в обличчі і злобно зиркнув у бік дядька Едіка. Той відразу взявся виправдовуватися, але вона жестом веліла йому замовкнути і окинула дітей дядька задумливим поглядом. Потім бабуся подивилася на мене і її погляд потеплішав.

– Завтра зайдеш до мене, поговоримо! – звеліла бабуся.

Я, насилу приховуючи торжествуючу посмішку, погодилася.

Варто було нам вийти з під’їзду після застілля, як дядько Едік накинувся на мене зі звинуваченнями. Мої двоюрідні брати і сестра його підтримували. І вони навперебій, в 4 голоси вимагали від мене порозумітися з бабусею.

– Завтра і поясню! – посміхнулася я і пішла до батьків в машину.

Сьогоднішній день повинен був стати найщасливішим днем ​​в моєму житті: я прекрасно постаралася. Знаючи, наскільки болісно бабуля реагує на будь-яке посягання на пам’ять дідуся, я була впевнена: квартира у мене в кишені. Весело насвистуючи, я піднялася до бабусі.

Читайте також: “Поки ми з чоловіком розлучалися, з’ясувалося, що його коханка помилилася і дитинкu не буде. Ця історія не дає мені життя через 13 років”

– Добре, що ти прийшла. Я знаю, що ти не зрадиш пам’ять діда. Тому весь вміст його кабінету дістанеться тобі. Бережи з гордістю і честю! – урочисто повідомляла мені бабуся.

– А квартира? – запитала я.

– А що квартира? Продам і поїду хоч світ побачити на старості років. У Малібу хочу! Бачила нещодавно в серіалі своєму. Ви мене тут лихом не згадуйте, шакали – посміхнулася бабуся і вказала мені на двері.

Хитра бабулька. А я вже подумки ремонт під себе зробила. Доведеться іпотеку брати.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram