fbpx

У кожного своя роль. За пів року відносин втратила повагу до нього і до себе також

З почуттям глибокого полегшення закрила двері і прислухалась – не дай Боже, він почне стукати і проситися назад. Він – це чоловік, з яким я останні півроку намагалася побудувати щось схоже на сім’ю – кажучи казенною мовою, співмешканець. І, судячи з того, що я пишу про полегшення, вже зрозуміло, що нічого доброго з моїх спроб не вийшло. А чому, я вирішила розповісти свою історію – так раптом комусь вона допоможе зробити свій нелегкий вибір.

Початок був простим і банальним: знайомство у відрядженні, довірчі розмови в Інтернеті, зустріч, потім почалися його візити, які ставали все тривалішими, і, нарешті, якось само собою сталося, що він прожив у мене місяць, потім другий … і так далі.

Скажу відразу – я в нього не закохалася. Частково тому, що, мабуть, сил на яскраві закоханості в моєму віці (ближче до п’ятдесяти), не залишалося. Та й життя складалося так, що ні особливої ​​довірливістю, ні, тим більше, наївністю я не страждала.

Але він мені сподобався: з ним було цікаво, він виявився ніжним, турботливим, добродушним, поступливим. І я, вже досить давно йшла по життю без чоловічого плеча, вперше за довгий час відчула себе захищеною. Це виявилося приємним, тому, напевно, я й не заперечувала проти такого повільного, але наполегливого його вторгнення на свою територію.

Читайте також: Чи то так і має бути? Подруга впевнена, що батьківський обов’язок віддавати потрібно до самого скону і без розмов

Все б добре, але, на жаль, крім радощів життя є і проза – гроші. Поки я жила одна, то, працюючи на двох роботах, могла цілком вільно витрачати на себе весь свій дохід і ще відкладати на відпустку, великі покупки, приємні надмірності у вигляді салону краси або фітнесу – та хіба мало радощів може дозволити собі жінка ?!

Але з появою чоловіка в будинку грошей стало не вистачати. Я поговорила з ним відверто, розписала всі витрати, свої доходи. Він погодився і став виділяти мені щомісяця аж 1000 грн, аргументуючи, що більше просто у нього немає, та й йому цілком вистачало цих грошей на життя.

Але я стала звертати увагу на те, що від зарплатні до зарплатні ледь витягуємо на зароблене мною плюс його «дотація». Причому, мова не йде про якісь великі витрати – тільки на комуналку і їжу і найнеобхідніше. Жінки знають, як багато потрібно цього «найнеобхіднішого», про яке чомусь не бажають навіть здогадуватися чоловіки. Ну і про відкладання грошей можна було вже не говорити. При цьому, природно, я витрачаю все, що заробляю.

На день народження я отримала три квіточки і винувату посмішку зі словами, що готовий подарувати зірку, але, на жаль, нема за що купити. Мабуть, і це було не так важливо, я, взагалі-то,  не меркантильна людина, та й до розкошів не привчена. Але він взяв за правило регулярно мені розповідати, як багато він раніше заробляв і як легко витрачав гроші.

Так ми і жили: вранці він ще спав, коли я тікала на роботу, ввечері  щось готувала, прибирала, знову сідала працювати, і до ночі, втомлена доповзала до ліжка. А він залишався вдома і ввечері чекав мене  нічим не заклопотаний.

Ми поговорили ще раз, і я спробувала пояснити, що при такому способі життя він скоро сам втече, так як у мене накопичується роздратування через брак грошей, і рано чи пізно воно прорветься. Це змусило його задуматися і почати пошуки роботи.  Він так сказав.

Два місяці я чекала хоч якогось результату, але, на жаль … Я так і не бачила його резюме, він жодного разу нікуди не сходив на співбесіду, не реагував на ті вакансії, які я йому знаходила. Але постійно запевняв, що шукає, що він старається. Знаючи, що це непросто, я терпляче чекала.

Чашу терпіння переповнив один, начебто несуттєвий епізод: він раптом почав розповідати, які шикарні подарунки дарував своїй колишній дружині. Уявляєте сцену: я болісно вдивляюся в холодильник, намагаючись зрозуміти, як нам розтягнути залишки їжі на тиждень, а він сидить і цвіріньчить про діаманти і хутро, подаровані своїй колишній дружині, яку інакше, як курка, не називає.

Довелося закрити холодильник і запропонувати йому відправитися до себе додому і подумати, чому курочці дісталося стільки всього приємного і хорошого, а мені, незважаючи на те, що по його словам я – кохана жінка, за більш, ніж півроку – два букетика квітів і все! Навіть гудзики в будинок він не приніс і не купив.

Місяці очікування в надії, що щось зміниться, не принесли результату. Життя коротке, роки минають, і витрачати їх на підрахунок копійок і роздачу боргів немає бажання. Тому я вирішила для себе, що сенсу в нашому спільному проживанні немає. Спокій і почуття захищеності, яке так мене приваблювало в цих відносинах, змінилося на дратівливість і відчуття, що мене просто використовують.
Рішення розлучитися прийшло так швидко і раптом, що я, поки не передумала, виклала йому все спокійно і допомогла зібрати валізку. Більш того, я ще грошей дала на дорогу, а він взяв. До речі, саме цей момент переконав мене в тому, що я вчинила правильно.

Ось так і закінчилася моя коротка пародія на сімейне життя. І , що найприкріше, нічого особливо поганого я про нього сказати не можу – єдине – це те, що не бажає людина ні працювати, ні заробляти. Але, скажіть на милість, чи багато нас в такому віці, хто біжить на роботу, в захваті поблискуючи п’ятами ?! Я б теж не відмовилася солодко спати вранці, спокійно займатися домашніми справами, трохи для душі попрацювати, нехай і за невеликі гроші. А забезпечував би сімейні потреби чоловік, як йому і належить. Не хочу я ролями обмінюватись – повагу втратила за ці півроку і до нього, та й до себе теж, чесно кажучи.

А зараз роздам борги і почну збирати гроші на поїздку в Париж! І поїду!

Джерело

You cannot copy content of this page