– У мене сперли унітаз, – написала Танюша в наш воцаповский чатик. – Дівки, у мене сперли унітаз! У поліцію дзвонити? Навіть фотку прислала. Обмотане чимось схожим на тепличну плівку коліно каналізаційної труби молило про відплату

Таня кілька років жила разом з Вітею, а потім, чи то на грунті творчості, чи то з якихось інших причин, стався у них розлад і розлучення.

Де розлучення, там розділ майна.

До Таньки пальму першості по розділах тримала Ірка. Багато років тому, коли нам усім було років трохи більше ніж двадцять, діва розлучалася з першим чоловіком. Він потім три тижні з приятелями ходив Ірину караулив. Машину віджимав.

«Копійку». «Копійка», щоб розуміли – теж машина. Грошей коштує. Ірка купила «ластівку» за двісті доларів, подаровані татом. Допустити, щоб артефакт такої цінності залишився в невмілих жіночих руках, молодий колишній чоловік не міг.

Рівень цієї зухвалості не перебив навіть колишній Жанки, який о другій ночі переривав шафу в пошуках коробки парфумів, які подарував їй на 8 березня.

– Знаю, ти їх навіть не розпаковувала! – обурювався герой.

Жанка настільки була приголомшена, що перші кілька днів після цього навіть плакати не могла. У неї і часу не було, поки всім історію пошуку розповіла, поки ми над нею поохали, там вже плакати і непристойно стало.

З Танько по-іншому справа була.

Шкарпетки й інші шмотки Вітька відразу забрав, а через тиждень, повернувшись з репетиції, прима-балерина наша недорахувалася в туалеті унітазу. Білого. Фарфорового, напевно. Або фаянсового. чи якого там ще. З бачком в комплекті.

Унітаз і бачок виявилися Тані дуже близькі. За кілька років встигла з ними зріднитися. Тому зникнення стало значною втратою.

– У мене сперли унітаз, – написала Танюша в наш воцаповский чатик. – Дівки, у мене сперли унітаз! У поліцію дзвонити?

Навіть фотку прислала. Обмотане чимось схожим на тепличну плівку коліно каналізаційної труби молило про відплату.

Варіант дзвінка в поліцію відкинули одразу, підозрюючи – приїде бригада в білих халатах.

– Сантехнікові і слюсарю, замки міняти і новий горщик ставити, поки квартиру не затопило, – постановили ми, і почали чекати наступного візиту прибульця.

Прибульця, тому як більше ніхто не захоче проникнути в жіночу квартиру і сперти звідти унітаз. Не новий, який ніякої матеріальної цінності не представляє. Навіть якщо рахувати разом з бачком.

Через тиждень Катька, яка іноді зустрічалася з Дімою, а Діма дружив з Витькой, тому Катька з ним і познайомилася, донесла: унітаз забрав ВІтьок!

В обідню перерву другана взяв і зняли. Вітьок сказав, сам зручність купував, і не буде цій мегера залишати.

Років зо три вже як з того розлучення минуло, а переплюнути його ніхто не зміг. Смішно, звичайно. Мужики, йдучи – забирайте все! Можна навіть більше.

Градус драматизму розлучення при такому розкладі знижується. Стільки років минуло, а Вітьку досі згадуємо, як єдиного колишнього, який примудрився на прощання уперти з собою навіть санфаянс.