У мене заворушилися у душі підозри про те, що мама знайшла собі не дуже чесного кавалера. Степан Андрійович телефонував раз у місяць, якраз у той день, коли мама отримувала пенсію. Плів їй про те, що скучив, і запрошував у гості

– Чула, що твоя мати заміж вийшла?

– Ой, не чіпай! – аж замахала руками Олька на знайому.

– Слава Богу, розум повернувся на місце, і вона не встигла вступити у те г…но.

– Та ти що? – аж ахнула у відповідь і вчепилася у рукав Олі.

– Мусиш розказати, ти ж мене знаєш – не відстану.

– Це і сміх, і гріх – чесне слово, – почала розповідати Оля. – Ти ж знаєш, мама самотужки нас із сестрою на ноги ставила, батько пoмер, коли мені п’ять років минуло. Вивчила нас в інститутах, заміж повидавала. І залишилася в квартирі одна-однісінька. Старша сестра взагалі за кордон виїхала із сім’єю, а я хоч і в Луцьку залишилася, але живу окремо. Сім’я, діти – сама розумієш.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

Поки мама на роботу ходила, то ще так-сяк, а відколи на пенсію оформилася – казала, що вовком вити хтілося. Ну, і придумала – оголошення про знайомство в газету дати. Чим той Степан Андрійович її взяв, я і не знаю. Спочатку переписувалися, потім зідзвонилися і нарешті домовилися, що треба зустрітися.

– Мамо, я, звичайно, дуже хочу, щоб ти знайшла своє щастя і таке інше, але… ти не боїшся? – казала я їй, виряджаючи до нього в гості у сусідню область. – Доцю, мені вже 60, кого маю боятися в такому віці? – чи то запитувала, чи то відповідала щаслива мама.

Приїхала через тиждень. Задоволена, але без копійки грошей. Позичила у мене до пенсії та почала лепетати про господарство Степана Андрійовича (живе у селі) – курочки, гуси, качки, кролі, собаки та кішки.

– Мам, ну, якщо у нього господарство своє, то на що ж ти свою пенсію витратила? – не втрималася, мусила запитати.

– Карбюратор в машині зламався, попросив відремонтувати. Ну і так, то хлібчика піду куплю, то ковбаски – тиждень жила у нього! А перед самим від’їздом насос згорів – не залишу ж і його, і живність без води – то я вже віддала все, що мала.

У мене заворушилися у душі підозри про те, що мама знайшла собі не дуже чесного кавалера, але на цей раз промовчала. Та й сестра просила по телефону не втручатися і дати матері самій розбиратися у своїх почуттях. Ну, так, сестра знає, що каже.

Коли вона закохалася у якогось страшного, всього у наколках бородатого байкера – наша мама схудла і злягла від горя, але й слова проти не сказала. І що? Після першого ж підбитого ока сестра сама відмовилася від майбутнього з байкером.

Якщо я правильно зрозуміла, Степан Андрійович телефонував раз у місяць, якраз у той день, коли мама отримувала пенсію. Плів їй про те, що скучив, і запрошував у гості. Я себе тоді ледве стримувала, коли бачила, як мама складає кавалеру купу гостинців і поспішає на автобус. Чи треба казати, що приїжджала знову «гoла-боса» та тримаючись за спину?

Степан Андрійович, як виявилося, терпіти не міг «міських паняночок», тому пхав їй до рук сапку, ледве вона до хати доходила. І так щодня: на поле цюкати то буряки, то картоплю, то ще якусь городину.

– Мені здається, цей дід сів тобі на шию і ноги звісив! – починала я вже заїдатися і пробувати наставити маму «на путь істинний». Але правду сестра казала – то треба було перечекати, поки у неї впадуть з очей рожеві окуляри. Останній раз мама поїхала до свого Андрійовича на місяць. Відлежалася після того з тиждень і сказала, що все, з кавалером покінчено, а вона таки була дурепою.

А як розказувала про ті женихання, то я аж сміялася. Виявляється, до приїзду мами кавалер під’їдав усе, що було у холодильнику, і зустрічав з її порожніми полицями. З нужденним виглядом розводив руками і починав плакатися, що йому нема що їсти. Натомість у магазині керував, аж палець завертався – так тицяв ним у всілякі смаколики.

Навіть здавалося, що продавщиця фиркала до Степана і з осудом дивилася, коли мама витягала з гаманця гроші, щоб оплатити ту гору продуктів. Вдома половина з принесеного враз щезала. – Ти оце задереш хвоста і поїдеш, а я що буду їсти? – незворушно казав Степан Андрійович.

Кожного дня щось ламалося або не вистачало. І кавалер впевнено простягав руку до пенсіонерки: «Дай». Коли гроші закінчилися, пропадав і хороший настрій у Степана Андрійовича. Він усе частіше починав буркати:

Читайте також: “Стара, я сказала тобі, не лізь у холодильник! Ти продукти купляла? Сиди в кімнаті, як мишка!”: Відчинив двері, а вона спокійно лежала у лiжку і мирно спала вiчним снoм

– Моя дружина робила не так, ти не господиня… Мені жінка прала сорочки кожен день… І чай вона робила такий, як я люблю, а не це бридоття. І чого ти так повільно сапаєш? Як кляча стара, чесне слово…

От після «клячі» і відкрилися очі у матусі. Каже, гепнула врешті тою мотикою і пішла збиратися додому. Щоправда, в день отримання пенсії він знову зателефонував. Спитав єлейним голосом, чи не хоче вона у гості приїхати. Мама сказала, що хвoра. За два тижні знову з’явився з проханням: чи не могла б вона йому вислати тисячу гривень на бензопилу? Коли ж відмовила – обізвав скупердяйкою. На тому все і скінчилося. Лише грошей шкода…

За матеріалами видання “ВісникК”. Автор – Юлія САВІНА