“У тебе дочка красуня, а мені за що така кара, чому виpoдка наpoдила?” Сестра все життя ненавиділа доньку, а моя дитина – мене

– Тітка Віра, чому ти не моя мама? – з сумною посмішкою запитала Марія.

– Машенько, я твоя хрещена мама, це майже як рідна! – посміхнулася я.

Я щоліта, разом з дочкою приїжджала у відпустку до своєї рідної сестри Надії. Мені дуже подобалося чисте повітря і тутешні місця. Навколо села розташовувався густий ліс, і ми щодня з донькою і моєю племінницею Машею, ходили збирати гриби і ягоди. Відчуття непередавані, не порівняти ні з одним дорогим курортом.

Моя хрещениця Марія, дуже любила мене, для неї мій приїзд був рівносильний святу. Справа в тому, що дівчинка народилася з невеликим дефектом (заячою губою). Мені здається, що через це моя сестра не злюбила свою дочку, і зганяв на ній всю свою злість.

Я ж навпаки, щиро любила племінницю. Мені було дуже шкода дівчинку, щоразу я говорила сестрі, що та занадто сувора з нею, але вона взагалі не чула мене.

– Вєрко, тобі легко міркувати, у тебе дочка красуня! А мені за що така кара? – заплакала Надя.

– Надю, ніколи не говори так! Вона ж твоя кpoвинка, і не винна, що наpoдилася з вадою! В якійсь мірі, це ти в цьому винна, чому ти, не стала лікувати її відразу?

– Тобто, ти мене звинувачуєш в цьому? Це я винна, що наpoдила виpoдка?!

– Не смій так говорити про свою дочку! Як ти можеш?! – закричала я.

– Мамo, ти завжди захищаєш Машку! Тітка Надя, правильно говорить! – втрутилася моя дочка.

– Настю, тебе взагалі наша розмова не стосується, я пізніше поговорю з тобою! – пpигpозила я.

Так тривало день у день. Надя, змушувала доньку робити всю брудну роботу по господарству, дівчинка беззаперечно виконувала всі доручення, але все одно догодити матері не могла.

Мія відпустка підійшла кінця, я їхала з великим тягарем на душі. Мені хотілося забрати Марію з собою, але я розуміла, що це неможливо.

– Хресна, не їдь! – заплакала Марія. – Як же я без тебе?

– Дівчинко моя, не плач. Ти підростеш трохи і приїдеш жити до мене. Згодна? А поки, ми будемо листуватися з тобою, – намагалася я заспокоїти племінницю.

– Мамо, ти що говориш таке? Я не дозволю, щоб Машка жила у нас! – засичала моя дочка.

– Настю, ти ще занадто мала, щоб вказувати мені! Я не зрозумію, звідки в тебе скільки злості? – дивувалася я.

Минуло 15 років. Я за станом свого здоров’я, не могла вже їздити до сестри в гості, тому ми з Марією тільки листувалися. Дівчинка писала, що мати так і не змирилася з її вадою, Надя як і раніше вважала свою дочку недолугою.

Через деякий час, я переслала отримувати листи від племінниці. Тоді я вирішила написати сестрі, дізнатися, що сталося з Марією, чому вона не пише мені. Відповіді від сестри також не було.

Схвильована не на жарт, я стала просити дочку з’їздити в село, дізнатися чи не сталося що у родичів.

– Мамо, ти зовсім з розуму вижила? Мені більше зайнятися нічим? Твої родичі – ти і їдь! – закричала дочка.

На мій жаль Настя виросла дуже егоїстичною. Вона була схожа на мою сестру, така ж злісна і егоїстична. Зібравшись з силами, я вирушила в село одна.

– Вєрко? Ти чого приїхала? – невдоволено запитала Надя.

– Що у вас сталося? Чому Марія не пише мені?

– Немає твоєї Марії! Втекла з нареченим! Бачиш, вона тільки прикидалася тихонею, жалість до себе викликала.

– Як втекла? Чому? Ти напевно була проти її заміжжя? – уточнила я.

– Звичайно проти! Вона пішла б до чоловіка, а хто мені з господарством допомагав би?

– Надю! Як ти можеш? Замість того, щоб радіти щастю дочки, ти тільки заважала їй? Я дивуюся твоїй жорстокості! – заплакала я.

– Ну і забирайся звідси! Я не кликала тебе! – крикнула сестра і закрила хвіртку у мене перед носом.

Мені нічого не залишалося, як знову йти на автовокзал. На жаль, я запізнилася на останній рейс, і залишилася ночувати на вокзалі. Додому я приїхала хвора і відразу злягла.

– Стара ти стала, мамо! У мене немає вже сил доглядати за тобою – вимовила Настя.

– А як ти за мною доглядаєш? Я ще цілком без твоєї допомоги обходжуся! – промовила я, розуміючи до чого хилить дочка.

– Чому ти не хочеш в будинок для людей похилого віку? Там за тобою будуть доглядати фахівці, це їх робота а не моя!

– Настю, в кого ти така вдалася? Невже тобі важко матері склянку води принести? Адже я в тебе всю душу вклала! – заплакала я.

– Не треба засмучуватися завчасно! Я домовилася, тебе візьмуть на місяць, а ти подивишся, подобається тобі там чи ні. Якщо не захочеш там жити, то я заберу тебе.

– Брешеш ти все. Ти, навіть провідувати мене не станеш, – відчужено вимовила я.

Дочка фиркнула невдоволено і вийшла з кімнати. У той день, вона більше не заходила до мене, навіть вечерю не запропонувала. Я всю ніч проплакала, думаючи, що в будинку для літніх людей мені напевно буде краще.

На наступний день я прокинулася від того, що в двері хтось наполегливо дзвонив. Я подумала, що це медсестра з уколами прийшла раніше і пішла відчиняти. Відкривши двері, я побачила Марію, з якимось хлопцем.

– Машенька! Дорога моя, знайшлася нарешті! – вигукнула я і обняла племінницю.

– Тітко Віро, ти пробач, що я не писала довго, у мене скільки всього сталося. Я пішла від матері і вийшла заміж за Мішу. Ми дуже любимо одне одного, – посміхнулася Марія.

– Маш, ти у мене житимеш? – запитала я з надією.

– Ні, у нас з чоловіком є ​​невеликий будиночок в селі, недалеко від міста. Як ти? Я бачу хворієш? – посмутніла дівчина.

Я розповіла їй все про дочку, про те, що вона зібралася позбутися мене.

– Ти знаєш, нічого дивного. Настя така ж жорстока, як і моя мати. Знаєш що? Поїхали з нами! Я не можу залишити тебе в біді, ти мені ближче матері, – промовила Марія.

– Це неможливо. Я по квартирі з зусиллями пересуваюся, а таку поїздку мені не осилити. Ти не хвилюйся за мене, я не дам себе образити.

– Тітко Віро, будь ласка, поїхали! Ми сюди заради цього і приїхали, по тебе. Міша, підтвердь!

– Це правда. Маша, вже давно вирішила вас забрати до нас, вона мені розповідала, яка у вас дочка. Тим більше, вам буде краще у нас. Свіже повітря, парне молоко, ви швидко видужаєте. А з приводу дороги можете не хвилюватися. Ми на машині, вона хоч і старенька вже, але працює справно. Збирайтеся, я буду внизу вас чекати, – сказав Мишко.

– Хороший чоловік у тебе, я дуже рада за вас! – промовила я.

Більше я не стала роздумувати, я бачила, що діти щиро, від чистого серця звуть мене до себе. Зібравши речі, ми спустилися вниз. До під’їзду саме підходила моя дочка.

Читайте також: “Він давно вже не плакав. Відвертався і, шкутильгаючи, йшов у парк. Обрубком його прозвали тому, що одна нога була коротша за іншу”

– Ти яким вітром тут? До тітки пожити приїхала? Так не вийде, я не допущу цього! – промовила Настя.

– Не хвилюйся, тітку я забираю, більше твоя мати не доставить тобі клопоту! Мені щиро шкода тебе.

– Себе пожалій! – крикнула моя дочка. – Щоб я більше ноги вашої не бачила!

Всю дорогу я проплакала. Мені було шкода себе, і Марію. Виходить, Маша все життя терпіла знущання своєї матері, а я на старості від рідної доньки.

– Тітко Віро, забудь! Тепер ми разом, все у нас буде добре! – сказала Марія і обняла мене.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram