– У тій комірчині, де вони з сином жили, навіть цвіль на стінах була, коли їх відвідувала серце кров’ю обливалося, коли бачила, як трирічний онук живе з ними в цьому блошиннику

Єдиний син Анастасії Володимирівни, Анатолій одружився відразу після інституту. Вибір його впав на дівчину з небагатої сім’ї Галину. Ох і пишне вони весілля закотили … Тамада, купа гостей, жива музика. Навіть співака якогось неабиякого запросили. А за все це Анастасія Володимирівна платила, між іншим, зі своїх заощаджень: «Для Толика не шкода, аби в шлюбі щасливий був мій хлопчик!»

Весілля відгриміло та почалися звичайні будні. Анатолію треба було влаштовуватися на роботу. Невістка весь час його смикала: «Давай вже йди куди-небудь, з’їдемо від свекрухи, а то тут мені не комфортно жити з нею під одним дахом». Сама вона, не мудруючи лукаво, швидко знайшла вакантне місце лаборанта в рідному інституті – сидиш півдня з пробірочками, показуєш хімічні розчини студентам, потім все це прибираєш і додому можна крокувати.

Мізерна зарплата її, як виявилося, цілком влаштовувала – головне ж не напружуватися … Анатолій, помотавшись по співбесідах, швидко зметикував, що навіть з інженерною спеціальністю без досвіду роботи, на хорошу посаду ніяк не потрапити. Влаштувавшись помічником інженера і помучившись там півроку, він кинув цю роботу: «Дістало вже! Всі ці технічні акти оформляти, підписи збирати, коли все на мене звалюють! Не хочу я цієї копітко тяганини!».

І просидівши вдома кілька місяців, знайшов роботу продавця консультанта побутової техніки поруч з будинком в мережевому магазині. Як же там йому наобіцяли золоті гори на співбесіді, мовляв, будете працювати добре, то і по шістдесят тисяч на місяць виходити буде! Ох і загорілися тоді очі у хлопця. Але швидко згасли – на ділі ж ледь до 5 дотягувала. Так він там і залишився …

Час минав – сім’я винаймала невелику однокімнатну квартиру хоч і на окраїні, зате поруч з електричкою. Віддавали за неї майже всю зарплату чоловіка, а решта копійок – на поїсти і поїздити. Але в один прекрасний день Галина обрадувала Анатолія: «Мене в останні дні нудило, ось взяла тестик перевірити – виявляється вагітна я».

Толік тоді спочатку радий був, а потім задумався: «Як на наші копійки з дитиною жити? ..». Питання треба було вирішувати і замість ідеї знайти роботу з зарплатою більше, наївна пара зробила так, як їм простіше – з’їхали з цієї однушки в невелику орендовану кімнату в сусідньому будинку, габарити там невеликі і подекуди на стінах навіть пліснява була, але ціна в 3 тисяч їх цілком влаштовувала.

Господиня квартири, в якій вони зняли кімнату, тоді з подивом подивилася на живіт Галини: «У тісноті та не в образі, це про вас?». Так і народили хлопчика і жити там стали з ним в чотирьох стінах: – Як тут тісно! – скаржилася молода дружина Анатолію.

– Нічого, ти ж зараз не працюєш, – заспокоював він дружину, – вдома сидіти не так важко …

Коли Анастасія Володимирівна дізналася, в яких умовах вони зараз живуть. Відразу почала їздити до сина частіше – то одяг дитині привезе, то продуктів. Заходячи в їхню кімнату, вона дивилася на обдерті шпалери і цвіль під стелею, морщила очі і говорила: «Кидайте ви цю затію, давайте до мене жити – кімната вільна одна є. Навіщо так себе мучити і дитину?!».

Але невістка була непохитна: «Зі свекрухою жити – себе не поважати. Краще так будемо, ніж в чужій квартирі». Та й так вони в чужій квартирі жили … Коли жінка – господиня кімнати почала їм пред’являти, що, мовляв, Галина зламала дорогущу пральну машинку, яка 16 тисяч коштує (хоча вони прали в цій машинці раз на місяць білизну, а в основному її використовувала господиня), то Галина стала замислюватися, що робити далі: – З’їжджати зараз кудись собі дорожче буде, – втішала сама себе Галина, – може, і правда до мами твоєї поїдемо?

– Ну давай, – сказав Анатолій, дістаючи мобільний телефон, – зараз я їй подзвоню, пораджуся.

Так і переїхали вони до Анастасії Володимирівні. Спочатку Галина ніби як навіть зраділа: «Кімната просторіша тут далеко краще за всіх. Хоча як виходжу у ванну або кухню, не відчуваю себе вдома». Толик тільки знизував плечима. Всім дружина була незадоволена – не подобався їй, бачте, запах коли Анастасія Володимирівна клопотала на кухні, коли свекруха додому приходила з прогулянки, невістка відразу напружувалася: «Чого вона прийшла так рано, зараз знову не вийти з кімнати – не хочу перетинатися з нею».

Кілька разів Галина дивилася на тремтячі руки Анастасії Володимирівни, коли вони обідали за столом, і уїдливо, не соромлячись, помічала: «Чого це ви так трясетеся? Може вам доглядальницю час наймати?». Але Анастасія Володимирівна лише спокійно відповідала невістці: «Це від старості, від нервів все – раніше такого не було».

Анастасія Володимирівна теж не скажеш, що була в захваті від невістки. Але заради сина готова була терпіти майже все. Тільки один випадок її вивів з себе. Наготувала вона пирогів на свій день народження – пригощати їх усіх. А від невістки мало того, що подарунка не було ніякого. Так ще й ті пироги, що занесла їй в кімнату (обідали вони з чоловіком і дитиною, як правило, в своїй кімнаті), на наступний ранок Анастасія Володимирівна виявила їх у чорному пакеті в сміттєвому відрі.

Матір Анастасії Володимирівни, що пройшла голод і війну, завжди вчила свою дочку: «Хліб поважай, не викидай ніколи – якщо псується, краще віддай птахам на вулиці!». А побачивши результати своєї праці в смітнику, свекруха відразу пішла запитати невістку, на що та їй спокійно сказала: «Мені не подобається як ви печете, краще б піцу замовили. Ось і викинула це ваше місиво в смітник, вже вибачте».

Анастасія Володимирівна після такого приниження тоді вже розлютилася: «Галю, не подобається зі мною жити – з’їжджай тоді з сином, онука можеш тут залишити – я подбаю! Пригріла вас на свою голову! Давно помітила, що я тобі не подобаюся, ну так хліб в цьому не винен – ​​могла б мені сказати, я б подруг своїх пригостила».

Невістка насупилась і голосно вимовила: «Ну і з’їдемо!». Знову вони з’їхали в орендовану кімнату, а онука залишили на піклування бабусі. Протрималися так три місяці – знову з грошима не заладилося – Анатолій поміняв посаду і прогадав, і новий орендодавець виявився дуже прискіпливий. Галя після чергових таких причіпок з брудним передпокоєм, мовляв, вона насмітила, розплакалася і заявила Толику: «Набери матері, я вибачусь за свою поведінку. Сил моїх тут немає жити. Може вона прийме. А там підзбираємо грошей – подивимося, що робити … ».

Пустила їх до себе Анастасія Володимирівна, незважаючи на образу. Живуть у неї поки що. Ніби як невістка ставлення до неї поміняла – піклується, запитує, як справи. Мабуть життя навчило її, що якщо тебе пустили пожити, не можна хамськи ставитися до доброї людини і корчити з себе самостійну, коли не вартий і гроша.

Фото ілюстративне з вільних джерел