Світлана поставила тарілку з картопляним пюре на стіл. Літній вечір залив кухню теплим золотистим світлом.
Костянтин допомагав п’ятирічному Артему мити руки у ванній.
— Тато, а чому вода така тепла? — донісся дитячий голос.
— Бо літо, сину, — відповів Костянтин, повертаючись на кухню. — Труби прогріваються на сонці.
Артем заліз на свій стілець і почав енергійно розмішувати пюре виделкою.
Світлана сіла навпроти чоловіка. Десять років спільного життя, а він усе так само турботливо налив їй чай першим.
— Костя, я сьогодні думала про одну ідею, — почала Світлана, відкладавши виделку. — Може, нам дачу купити?
Костянтин підняв брови з цікавістю.
— Дачу? А де ти хочеш шукати?
— Десь під Києвом, — оживилася Світлана. — Невелика ділянка з будинком. Уявляєш, як чудово буде на вихідні туди їздити? Артем на свіжому повітрі побігає, ми шашлики посмажимо.
— Мамо, а там будуть гойдалки? — відвернувся Артем від тарілки.
— Звісно, сонечко, — усміхнулася Світлана. — І пісочницю тобі зробимо, і грядки.
Костянтин задумливо покрутив у руках склянку з чаєм.
— Знаєш, це справді гарна ідея, — нарешті сказав він. — І вкладення хороше, і місце для відпочинку. Тільки потрібно серйозно підійти до вибору.
Артем радісно заплескав у долоні.
— Я хочу велику собаку на дачі. І кота.
Костянтин засміявся.
— Спочатку дачу знайдемо, а потім зоопарк розводити будемо.
Світлана спостерігала за чоловіком і сином. Важко було повірити, що таке щастя може бути реальним: трикімнатна квартира, подарована батьками на весілля, престижна робота у компанії, власний автомобіль і, головне, сім’я, яка підтримує будь-які її ідеї.
— А бюджет який плануєш? — запитав Костянтин, витираючи Артему рот серветкою.
— Можемо подивитися щось недороге, — відповіла Світлана. — У мене премія була непогана цього року, плюс накопичення є.
— Тоді завтра ж починай дивитися варіанти, — кивнув чоловік. — Я тебе повністю підтримую.
Після вечері Світлана влаштувалася у вітальні з ноутбуком. Костянтин читав Артему казку на ніч у дитячій. Вона відкрила кілька сайтів з оголошеннями про продаж дач. Перші варіанти здавалися їй занадто дорогими або занадто далеко розташованими, але поступово з’явилися цікаві пропозиції. Жінка відкрила нову вкладку і почала складати таблицю. У першому стовпчику записувала адресу, у другому — ціну, у третьому — плюси та мінуси. Робота захопила її повністю.
— Щось цікаве знайшла? — заглянув Костянтин через плече.
— Поки що лише почала вивчати, — відповіла Світлана, не відриваючись від екрана. — Але є кілька варіантів, які варто подивитися.
Костянтин присів поруч на диван.
— Артем заснув миттєво, — сказав він. — Весь день на майданчику бігав.
— До речі, мама дзвонила, передавала привіт і питала, коли ми приїдемо в гості.
— Людмила Петрівна, як завжди, турботлива, — усміхнулася Світлана.
— На вихідних обов’язково поїдемо. І Марині розповім про дачу. Може, вона допоможе шукати.
Костянтин кивнув і поцілував дружину у скроню.
— Шукай, я повністю за. Тільки не поспішай із рішенням.
— Добре, — Світлана повернулася до оголошень. У голові вимальовувалися картини майбутніх вихідних на дачі: Артем на гойдалках, Костянтин смажить шашлики, а вона поливає квіти на ґанку.
Серпень пролетів непомітно в пошуках ідеального варіанту. Перед початком навчального року Світлана пішла до торгового центру за шкільним приладдям. Артем пішов у перший клас, і список необхідного займав цілий аркуш: пластилін, кольоровий папір, альбоми. Кошик швидко наповнювався покупками.
На другому поверсі захотілося випити кави. Світлана підійшла до кафе і завмерла біля входу. За кутовим столиком сиділа Марина з якоюсь незнайомою жінкою. Зовиця активно жестикулювала, розповідаючи щось із задоволеною усмішкою.
— Уявляєш, який план ми придумали? — донісся голос Марини. Світлана хотіла підійти поздоровитися, але зупинилася за колоною. Щось у тоні зовиці насторожило.
— Нотаріус все підготував, — продовжувала Марина, помішуючи цукор у чашці. — Генеральну довіреність оформимо на Костю. Він її підсуне жінці під виглядом спрощення покупки дачі.
— А вона не запідозрить? — запитала подруга, нахиляючись ближче.
— Вона навіть не підозрює, — засміялася Марина. — Костя скаже, що бере всю паперову тяганину на себе. Турботливий чоловік, розумієш? А насправді переоформимо її квартиру на маму і мене.
Серце Світлани забилося так гучно, що здавалося, весь торговий центр його чує. Ноги не слухалися, у вухах задзвеніло.
— Хитро придумано, — захоплено сказала подруга. — І що потім?
— А потім нехай іде куди хоче, — відкинулася Марина на спинку стільця. — Трикімнатна квартира у центрі міста коштує недешево. Поділимо навпіл з мамою і будемо жити по-людськи. А чоловік її в курсі всього плану. Костя, звичайно, сам подавав ідею. — Марина махнула рукою. — Каже, 10 років терпіли її. Пора і чесним людям пожити у нормальних умовах.
Світлана швидко пішла, поки її не побачила Марина. Вона знайшла іншу кав’ярню, замовила міцний чай і намагалася розібратися, що робити. Як можна було так зрадити довіру, якої вона так оберігала? Десять років спільного життя… і це все виявилося брехнею. Жінка випила чай маленькими ковтками, намагаючись заспокоїти серце. У голові крутилися думки: «Як можна було так зрадити довіру? І чому я про це не здогадалася раніше?» Але сльози не з’являлися — замість цього відчувалася дивна ясність і рішучість.
Вона витягла телефон і відкрила нотатки з контактами адвоката, якого колись записала на випадок неприємностей. Час діяти обережно, але рішуче. Світлана знала: зараз потрібно захистити своє життя, сім’ю та майно.
Додому вона поверталася спокійним кроком. Костянтин все ще був на роботі, а Артема зранку забрала бабуся у зоопарк. Світлана тихо сіла за стіл у вітальні, відкрила ноутбук і почала складати план. Спочатку — перевірити юридичну чистоту квартири та всіх документів, далі — розв’язати питання з дачею. Вона глибоко вдихнула: тепер у неї була чітка стратегія. Ключові моменти: захистити себе, Артема, і не дозволити нікому більше керувати її життям.
Ввечері Костянтин повернувся додому. Світлана зустріла його спокійно, без сварки й звинувачень. Вона вирішила не робити різких кроків відразу, зачекати, коли Костянтин принесе їй довіреність для оформлення квартири — і це могло стати приводом для розлучення. Але дні минали, а довіреність так і не з’являлася.
Спершу Світлана намагалася списати це на зайнятість чоловіка. Але інтуїція не підводила: щось було не так. Вона почала розпитувати через друзів і випадково дізналася правду. Виявилося, що вся ідея з довіреністю була не Костянтинова, а зовиці — Марини. Вона вмовляла брата діяти проти дружини, підштовхувала його до підписання документів, щоб отримати чужу квартиру.
Світлана відчула, як холодок пробіг по спині. Марина мала свій план: у неї був невдалий шлюб, і тепер вона хотіла розв’язати свої проблеми коштом житла невістки. Десять років довіри, десятки спільних моментів — і виявилося, що ця жінка тримала їхню сім’ю в полі зору лише як засіб для власної вигоди.
Світлана стиснула руки у рішучості. Вона зрозуміла, що тепер може діяти тільки обережно, але без компромісів. Квартира, дача, майбутнє Артема — усе це залишалося під її контролем. Вона тихо сіла за стіл, відкрила ноутбук і почала складати список кроків: перевіряти всі документи на квартиру, зустрітися з адвокатом, прослідкувати дії Марини і підготуватися до розлучення, якщо Костянтин колись намагатиметься піти на хитрощі з нею.
Жінка відчула, як разом із розумінням ситуації приходить і сила. Світлана почала віддалятися від Марини. Вона ретельно обмежувала будь-які контакти зовиці з чоловіком, зберігаючи при цьому спокій і стриманість. Кожна зустріч, кожна розмова ставала для неї перевіркою: чи залишився Костянтин поряд з нею щиро, чи піддається впливу зовиці.
Дачу Костянтин купив сам і оформив її спільно зі Світланою. Жодних довіреностей не давай їй підписувати, що стало для жінки доказом любові чоловіка. З часом Світлана відчула внутрішнє піднесення: більше не було сумнівів у власній силі. Вона навчилася захищати свою сім’ю і своє життя, не дозволяючи нікому нав’язувати свою волю.
