У мене в сім’ї всі схильні до повноти, розуміється я теж ніколи не була Дюймовочкою. А після того як вийшла заміж взагалі сильно розповніла. Відчувала себе товстою і не привабливою, тому вирішила зайнятися собою.
Я не сиділа на виснажливих дієтах, просто почала правильно харчуватися, слідкувати за калоріями і, звичайно, ходити в спортзал. До своєї мети я йшла цілий рік, і реально дуже схудла. Та потім мені захотілося більшого, ще красивішого рельєфного тіла.
Ні для кого не секрет, що м’язи краще ліпити за допомогою спеціального спортивного харчування. З того моменту все і почалося. Свекруха ніби з глузду з’їхала. Вона постійно влаштовувала сцени, докоряла мені і чоловіку, і заявила, що я стала схожа на мужика, і щоб я навіть не думала про дітей, тому що я отруїла своє тіло і зможу виносити тільки не здорове маля.
Через декілька місяців ми з чоловіком дізналися, що скоро в нашій сім’ї буде поповнення. Нашому щастю не було меж. На черговому плановому огляді лікар нам повідомила дуже погані новини. Вона сказала, що швидше за все у нашого малюка невиліковна хвороба. І що це помилка шанс дуже малий. Ми не вірили своїм вухам, це було тяжке рішення, але ми не здалися, і вирішили залишити маля, як би там не склалося.
В той час як у нас була біда, свекруха святкувала. Вона бігала по всіх знайомих, друзях і рідних і розповідала, які ми недалекоглядні, і що самі винні в тому, що наша дитина буде неповноцінною. Адже вона попереджала. Звичайно, ми припинили з нею спілкуватися.
Малюк з’явився на світ через шість місяців, абсолютно здоровим. Просто генетично пішов в мене і в моїх рідних – і важив майже п’ять кілограмів. Лікар тоді припустився помилки, сприйняв складки за характерну ознаку невтішного синдрому. Але бабуся у нашої дитини тільки одна, моя мама.
