Моя мама ніколи не була вибаглива у виборі чоловіків, вона не вважала себе красивою, розумною не вважала що достойна дійсно кращого.
І вибрала мого тата, їй стукнуло 17, а в жовтні вона вже стояла в церкві і давала клятву перед Богом, що до кінця свого життя буде кохати цього чоловіка.
Він теж клявся, тільки то було найбільше лицемірство в його житті.
Через деякий час він почав вечорами кудись їхати, і не повертатись, з’явились незрозумілі відрядження.
Через два роки мама привела на світ мою сестричку.
Мама взяла відповідальність за це життя на себе, а йому було байдуже.
З часом ставало дедалі гірше, бо все татові було не так.
І почалося те, від чого одразу потрібно було тікати.
Він піднімав на маму руку, а вона все терпіла.
На руках маленька дитина, шлюб який тріщить по швах.
Розлучили їх досить швидко, але вони знову зійшлись, мама пробачала все знову і знову.
Пластинка крутилась, роками грала та сама пісенька.
Так на світ появилась я, дівчинка, яка колись дуже розчарується в чоловіках.
Після появи мене на світ вони знову були разом, але не на довго.
Один з “прекрасних” спогадів дитинства як тато підійшов дав мені гроші, а я подумала, що то якийсь дядя і втекла від нього.
Він появився в моєму свідомому житті тільки для того, щоб завдати болю.
Я бачила все на власні очі і наслідки у вигляді синців.
Маленькій дівчинці було дуже страшно, і ніхто не приходив на допомогу.
Жоден з дорослих не пояснив, що так не має бути.
Він від нас пішов, востаннє, коли мені було 7.
Залишив маму, нас маленьких і дуже багато поганих спогадів.
І ось мені 16, я намагалась з ним спілкуватись, мама не була проти, тому я дала ще один шанс нашим взаєминам.
Та щастя тривало не довго, цей чоловік показав своє лице знову.
І відтоді ми не спілкуємось. Саме він повинен був тримати мене за руку коли мені було страшно, він мав допомогати, захищати, казати яка я красива в татка.
Він так багато чого мусів для мене зробити, дати всю свою любов.
Натомість образив і покинув. Та жодного разу не сказав вибач.
Зараз я вже доросла, можу все сама, але так жалію що ніколи не була, принцесою як інші дівчата.
Я вдячна йому за сестру, за принципи які в мені формувались коли він робив не правильні вчинки.
А собі вдячна, бо давно пробачила йому
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.
Автор: Люся
