Одного разу мені довелося побачити, як пpинижyвали і знyщaлися над нашою секретаркою. Я тоді працювала в прес-службі однієї транспортної компанії. Сиділа в кабінеті з інженером з охорони праці, – різні у нас з ним напрямки роботи, але нічого не поробиш, обмежені були в площах, ось і ділили один кабінет на двох.
Наш кабінет розташовувався навпроти кабінету директора, – теж невдале сусідство, але нам сказали, що це тимчасово. Двері у нас майже завжди були відкриті і в приймальню теж двері відчинені.
Ось уже більше півроку, як у директора працювала нова секретарка, – висока, приємна дівчина. Cкромна і небагатослівна. А директор наш був відомим бабієм. За плечима два шлюби, в яких діти; старшому синові вже тридцять років. А зараз наш директор Ростислав Матвійович був одружений втретє на яскравій брюнетці – справжній стepві, яка ревнувала його до всіх дам в нашій фірмі.
За десять років шлюбу вона встигла наpoдити йому двох дітей і відкрити власний бізнес. Своє сімейне гніздо вона охороняла, як пантера. На день по багато разів дзвонила чоловіку на роботу, кілька разів на тиждень під різним приводом навідувалася в контору. На офісних працівників дивилася зверхньо і з причіпкою: раптом у якоїсь курки, як вона вважала, роман з її чоловіком.
Загалом, наш Ростислав Матвійович був тепер в надійних руках. Але стара звичка, задивлятися на дівчат, сиділа в ньому, як скалка. З першого дня роботи нового секретаря ми раз у раз чули: – Лєночка, зайди.
Секретар поспішала в кабінет то з документами, то з чаєм. На роман це схоже не було: «не в його смаку», – думали ми. «Занадто простенька дівчина, до того ж заміжня, чоловік щовечора з роботи зустрічає. А недавно помітили, що вaгiтна».
Кадровичка, явно, нашептала директору, що Лєночка влаштувалася до нас, щоб декретні отримати (стара гзимза, – грошей їй шкода). Але директор навіть до уваги не прийняв, ставився до Оленки по-доброму, ні разу навіть голос не підвищив. Мабуть, чимось зачепила вона його.
Але дружина нашого Ростислава Матвійовича уже давно з підозрою дивилася на Оленку, і випираючий живіт бентежив дружину боса.
Чи то їй хтось нашептав, чи то вона сама вирішила, що Лєна – коханка її чоловіка. Загалом, одного разу під час відсутності директора заявилася Вікторія Веніамінівна. Двері приймальні відкриті, двері нашого кабінету теж навстіж, – все видно і чутно.
Вікторія Веніамінівна, знявши з себе свою багату шубу, кинула на стіл секретарю: – повісь, – зарозуміло сказала вона.
Потім сіла в крісло і стала свердлити поглядом Оленку: – Каву мені зроби.
Лєна беззаперечно виконала її прохання. Дружина директора спробувала кави і зморщилася: – Це помиї, а не кава, завари мені чай.
Лєночка також без слів подала їй чай. Але Вікторія Веніамінівна, беручи чашку з рук секретаря, навмисно випустили її зі своїх рук, – чашка розбилася.
Я зі своїм сусідом по кабінету спостерігала цю картину, і можу точно сказати: дружина директора спеціально це зробила.
– Безрука! – закричала вона. – Навіть чай подати не можеш.
Лєночка присіла і стала збирати осколки. Вікторія Веніамінівна носком свого чобота придавила руку дівчини, – Олена скрикнула.
Інженер з охорони праці опустив голову, ніби нічого не бачить і не чує. Чесно сказати, не знаю, може я тоді теж би промовчала, якби дорожила цією роботою. Але мені вже запропонували роботу в іншій компанії з кращою зарплатою. Тому я встала і, увійшовши в приймальню, почала збирати осколки, а Лєночка пішла за іншою чашкою чаю.
І поки вона стояла спиною і наливала чай, дружина директора кляла її на чому світ стоїть: «холера безрука, недотепа, двох слів зв’язати не можеш», – і так далі.
Ні я, ні Лєночка, не помітили, як в дверях приймальні з’явилася жінка. А коли Олена повернулася, то від подиву тільки і могла сказати: – Мамо! А ти як тут?
Жінці і декількох секунд вистачило, щоб переконатися, що над її донькою знущаються. Вона взяла з рук дочки чашку з чаєм, підійшла до Вікторії Веніамінівні і плеснула цей чай на її костюм: – На, пий!
Дружина боса заверещала і стала кликати охорону, поліцію, МНС, – загалом, всіх на допомогу.
– Збирайся, – сказала жінка Оленці (як я зрозуміла, це її мама заїхала до неї на роботу),-більше ти тут не працюєш.
У той день мати все ж забрала Лєну з роботи. А потім поповзли по конторі чутки, що Лєночка, виявляється, позашлюбна дочка Ростислава Матвійовича. Знав, що дитина росте, але нічим не допомагав. А тут, видно совість заїла, влаштував на роботу вaгiтну доньку, але дружина втрутилася: подумала, що це його коханка.
Читайте також: “Твої діти мені байдужі, я навіть не впевнений, що вони мої! Це твій батько, споганив мені життя, змусивши одружитися з тобою!”
Кажуть, наш директор Оленку назад кликав, але вона не вийшла. Тоді він влаштував її в фірму до свого рідного брата, щоб дочка могла нормальні декретні отримати.
В нашу контору на місце Оленки прийшла інша секретарка, – випещена, яскраво нафарбована дівчина, яка за словом в кишеню не полізе, хоч кому відсіч може дати. Вікторія Веніамінівна, коли побачила нову секретарку, всi зуби собі від злості стерла. Але нічого не поробиш: вижила дівчину, тепер нехай терпить потенційну коханку свого чоловіка.
