— А з чого це ви вирішили, що до мене можна щороку ввалюватися і жити як у готелі?
— Та як це — не можна? Ти кидай цю справу! Завжди приїжджали, а тепер не можна?
Лариса ще не вірила, не хотіла приймати той факт, що її плани руйнуються як картковий будиночок. І все через примхи колишньої невістки.
Ще вчора Лариса хвалилася сусідці, яка за звичкою зазирнула до неї ввечері, про те, що на днях вони вдвох із донькою поїдуть на море.
— Ой, чекаємо, не дочекаємося цього дня! Ми з Алінкою щороку туди їздимо. І що найголовніше — живемо безкоштовно. А погода у вересні яка, а море — просто диво! — хвалилася вона приятельці.
— Та як же це? У Алінки школа починається. Виходить, пропускати вона буде навчання-то. Аліна й так у тебе лінується, вчитися не хоче. Сама ж скаржилася мені на неї, а зараз заохочуєш прогули, — дивувалася сусідка.
— Нічого страшного. У наш час хороший атестат нікому вже не потрібний, як раніше було. Головне, щоб характер пробивний був. Тоді й у житті всього доб’ється моя донечка. А з учителями я домовилася вже. Та й за два тижні дурнішою за інших не стане.
— А Валя ця — вона хто тобі? — допитувалася допитлива сусідка. — Рідня, чи що, якась, раз постійно привічає вас? Житло-то на морі дороге, я знаю. А ви безкоштовно живете.
— Ні, не рідня. Це колишня дружина мого рідного брата Вадима. І племінник там мій росте, син брата. Рідна кров як-не-як. Вадюха хоч і розійшовся з Валькою, але я з нею продовжую спілкуватися і про хлопчика не забуваю.
— Колишня невістка? Та годі! Невже ж вона досі підтримує добрі стосунки з тобою? От здивувала так здивувала! — сусідка не вірила. — Я такого ще не зустрічала! Мало того, спілкуєтеся, так ще й у гості тебе на море кличе.
— Ну не з усіма, а зі мною — так, підтримує стосунки. Я ж хитра, Лєнусю, вмію до людей підхід знайти. Для вигоди своєї, так би мовити. І в мене, як бачиш, непогано виходить, раз ми з донькою котрий рік поспіль уже безкоштовно на морі відпочиваємо. А то платили б величезні гроші за житло та за харчування. А так — приїхали в гості, і все в ажурі.
— Ти мене, звичайно, вибач, Ларисо, але ти пройдисвітка! Швиденько зрозуміла, з ким треба родинний зв’язок підтримувати, — не витримала сусідка Лєночка, яка в цей момент дуже заздрила Ларисі.
Сама вона на таку дорогу поїздку на море вже років п’ять не могла відкласти гроші. Ніяк не виходило — то одні витрати, то інші — ремонт, проблеми дітей, чоловіка з роботи звільнили, довелося іншу шукати. А ця лисиця до колишньої невістки їздить. Ну й ну! Навмисне не придумаєш! І як тільки совісті вистачає?
Сусідка пішла засмучена тим, що людям так щастить. А Лариса вирішила зателефонувати Валентині, щоб нагадати про свій швидкий приїзд. Але та раптом видала таке, чим вельми засмутила Ларису.
Але навіть почувши від Валентини відмову, вона зовсім не збиралася руйнувати свої плани. Не такий у Лариси був характер, щоб пасувати перед труднощами.
Жінка зробила ще одну спробу вмовити колишню невістку. Вона дуже театрально плакала в слухавку, тиснула на жалість, але все було марно.
— І що тепер? Я вже відпустку взяла як завжди на початку вересня, Алінку зі школи відпросила, а ти кажеш, що нам не можна приїжджати. Не здається тобі, що це підло? — кричала в слухавку Лариса. — Де я зараз інший варіант знайду? Та й дорого все! А ти краще за мене знаєш, що мені нічим платити за житло на півдні! Це просто жах, як ти нас підвела!
Валентина, яка після розлучення переїхала жити в Одесу, раптом ні з того ні з сього відмовила Ларисі в кімнаті, куди вони з донькою їздили відпочивати вже не перший рік.
Минуло три роки з того дня, як Валя разом із синочком перебралися до моря, кинувши на малій батьківщині все — і чоловіка, і роботу, і квартиру, куплену спільно з колишнім чоловіком. На морі ж на неї чекав дім, який залишив Валентині її батько.
Непутьовий татусь теж, як і колишній чоловік Валі, колись покинув їх з матір’ю. Захопився молодою співачкою і поїхав за нею на південь, де й прожив решту свого життя досить безбідно. Доросла дочка ніколи б і не згадала про нього, бо востаннє бачила батька в п’ятирічному віці. Та й мати ніколи після його зради про колишнього чоловіка навіть не заїкалася. Викреслила з пам’яті назавжди, як страшний сон. Але той ближче до фіналу життя раптом став відчувати муки совісті, згадав про доньку і заповів їй один зі своїх будинків на чорноморському узбережжі.
Будинок був, прямо скажемо, далеко не шикарний, вимагав ремонту, вкладення коштів, бо довгий час батько зі своєю дружиною використовували його як міні-готель. Але Валентина, приїхавши туди, з великим ентузіазмом взялася облаштовувати свою спадщину, гаряче дякуючи долі й покійному татусеві за такий чудовий подарунок. І найголовніше — в потрібний час, що звалився їй з неба. В той момент Валентина розлучалася з чоловіком, який її зрадив.
З Вадимом вийшло дуже негарно. Валентина підозрювала, що в їхніх стосунках щось нечисте, але до останнього не хотіла цьому вірити. А потім на власні очі побачила чоловіка з іншою, повернувшись додому раніше часу.
У Валі був диплом педагога, і вона швидко знайшла собі роботу в іншому місті. Поступово привела свій дім до божеського вигляду настільки, наскільки їй дозволяв у той момент бюджет. І стала жити в ньому разом із п’ятирічним сином Антоном.
Валя, як і попередні господарі, теж здавала кімнати відпочивальникам, які приїжджали до моря. Молода жінка розуміла, що це непоганий спосіб заробити. Адже невдовзі будинок потрібно буде ремонтувати капітально, а для цього потрібні гроші, і немалі. Здача житла, навіть за всіх витрат, приносила їй непоганий дохід. Люди їхали в цей будинок за старою багаторічною звичкою, і Валя не відмовляла їм у житлі, з радістю приймаючи постійних клієнтів.
Приїжджали до неї й родичі, але ніхто не нахабнів, розуміючи, як нелегко самотній жінці й дитину виховувати, і дім утримувати. Нікому з них навіть у голову не приходило, що можна пожити в неї безкоштовно в розпал туристичного сезону. Але Валя зі своїх багато не брала, так, чисто символічно, на оплату комуналки.
Правом пожити безкоштовно в неї в гостях користувалася лише мама. Але жінка не дуже любила приїжджати в цей дім, пам’ятаючи про те, від кого він дістався єдиній доньці.
Натомість за цю можливість дуже сміливо вхопилася колишня зовиця Лариса, яка активно використовувала їхню вже колишню родинність у своїх цілях.
Вперше вона приїхала до Валі разом із десятирічною донькою Аліною буквально через місяць після того, як Валя з сином переїхали в цей будинок.
— Слухай, ну як же це класно! Будинок на морі. Взагалі відліт! От пощастило тобі. Заживемо ми тепер! — захоплювалася Лариса.
Але натрапивши на здивований погляд Валентини, трохи знітилася.
— Валюшо, я тебе завжди любила, і зараз нічого не змінилося, повір. Наші діти одне одному не чужі — двоюрідні брат і сестра, як-не-як. А це вже на все життя. Від цього нікуди не дінешся. Отже, і нам з тобою спілкуватися потрібно. Для мене нічого не змінилося з вашим розлученням. Та й Вадюху я не виправдовую, козел він, звісно, що й казати. А ти знаєш, що я теж сама виховую доньку. Тож ми з тобою, Валю, не просто рідня, ми з тобою тепер як подруги, — щебетала Лариса, з цікавістю оглядаючи будинок колишньої невістки.
Вони тоді прожили у Валентини два тижні абсолютно безкоштовно. Затята Лариса навіть на продукти особливо не витрачалася, намагаючись поснідати й повечеряти вдома, при цьому до столу нічого не купувала. І дуже здивувалася, побачивши, як приїхавший у гості двоюрідний брат Валентини з дружиною та донькою платить їй за кімнату, в якій вони збиралися прожити тиждень.
— Ти що ж, з рідне теж гроші береш? — вигукнула вона здивовано. — Ти так скоро мільйонеркою станеш, Валюшо! Нічого собі. Може, і з мене хотіла взяти?
— Взагалі-то за проживання мені платять усі, хто приїжджає в цей дім. І чужі, й свої. Це нормально. Та й рідня розуміє, що мені одній дім не витягнути. А якби всі мої родичі й знайомі жили б тут безкоштовно, то нам із сином завтра нічого було б їсти.
— Та годі вже, не прибіднюйся, — невдоволено видала Лариса. — Май на увазі, я платити не збираюся.
— Та це я вже зрозуміла.
— Ну ми ж подруги! — додала та надто емоційно, бачачи, як невдоволена господиня.
Нахабство колишньої зовиці дивувало Валю, але не сильно. Валентина розуміла, що це її спосіб виживання, що Лариса таким чином намагається вижити — нахабством і натиском. Сама Валя була іншого складу і так чинити не вміла, тому й поставити на місце зухвалу родичку поки що не могла.
Але цього року вирішила на ремонт будинку. Порахувала свої фінанси, викликала ремонтників і, порадившись з ними, вирішила, що прямо у вересні й почне.
— На листопад і грудень і далі на всю зиму в нас повно замовлень. Усі тут чекають, коли закінчиться гарячий сезон, і до останнього теплого денька не закривають свої готелі та будинки на ремонт. Тому вересень у нас поки що вільний, — пояснив Валі бригадир.
Валентина домовилася з ними на початок вересня.
Лариса зателефонувала, як завжди, за два дні до свого приїзду. У Валі в останні дні було стільки клопоту й проблем, що вона зовсім забула про її можливий приїзд. Але Лара зателефонувала сама.
— Привіт, Валюшо! Як ти там, люба, мільйонерко наша? Лімузин ще собі не прикупила там? — зареготала вона в слухавку. — Ми з Алінкою до тебе за пару днів приїдемо, валізи вже зібрані.
— Змушена тобі відмовити, Ларисо, — Валя відчула, з яким задоволенням вимовляє цю фразу. Давно збиралася це зробити, і добре, що такий випадок трапився.
— У сенсі — відмовити? Ти що, жартуєш? Якщо що, це поганий жарт! — обурилася колишня зовиця, яка ще була впевнена, що зможе вмовити Валентину, невідомо чому скипівшу.
— А я й не жартую. На днях починаю ремонт у своєму будинку, і нікого з гостей тому не приймаю.
— Ну й роби на здоров’я свій ремонт. Ми-то тобі не завадимо. Кімнатку нам одну виділиш і все. Ти ж знаєш, що ми з донькою майже весь час проводимо на пляжі, — вмовляла її Лариса.
— Ні. Це буде зовсім незручно і мені, і майстрам. Сторонніх у будинку бути не повинно. Ми й самі з сином на якийсь час з’їдемо.
— Це просто жах! — закричала зі злістю Лариса. — Я відпустку взяла, Аліну відпросила в школі, дитина чекає обіцяного моря, а ти нам відмовляєш? Ну і хто ти після цього?
— Послухай, Ларисо, я взагалі не зобов’язана все це вислуховувати. Це тільки твої проблеми, тому вирішуй їх сама. Я ж не змушую тебе вирішувати мої, — спокійно відповіла їй Валя.
— Ну я не прошу в тебе апартаменти. Усього лише ліжко в куточку, щоб ми там могли ночувати після пляжу. Де я зараз знайду інше житло, у гарячий сезон, де? Та й платити мені за нього зовсім нічим! — не вгавала колишня родичка.
— Все, розмову закінчено. Повторюю — це твої проблеми, Ларисо. А в мене справ по горло. Бувай, — Валентина відключилася.
Тепер вона твердо була впевнена, що на цьому така дивна, нав’язана Ларисою дружба закінчиться.
Але вона помилялася, бо нахабна людина тому й називається нахабною, що завжди пре напролом. Не зважаючи на заборони та перешкоди на своєму шляху.
Коли через два дні Валентина повернулася ввечері додому, то стала свідком вражаючої картини. Жінка навіть скрикнула від обурення.
В альтанці, затишно розташованій у глибині двору серед заростей винограду та плюща, сиділи Лариса й Аліна. На столі лежали продукти, напевно, гості підкріплювалися після довгої дороги.
Зухвала й смілива Лариса і в дім би ввійшла, щоб там спокійно поїсти й помитися. Але її не пустили робітники, які в цей момент знімали двері й демонтували одвірки в будинку Валентини.
— Ларисо? А навіщо ви тут? Я все тобі пояснила по телефону. Чи ти не повірила мені і сама вирішила переконатися? Ну і як? Переконалася? Побачила тепер, що мені ніде вас поселити? — усміхнулася Валя.
— Переконалася. Привіт, до речі. Але це нічого не змінює. Ви ж із сином десь спите? От і нам там же постелиш. Ми з Аліною не горді, можемо й у тісноті поспати.
— А більше ти нічого не хочеш? — раптом зірвалася господиня, не витримавши такого нахабства. — Може, тобі люкс зняти в найдорожчому готелі за свій рахунок? Ти кажи, не соромся, а я швиденько все організую. Ви ж звикли з донькою щороку у вересні сюди приїжджати. І раптом усе пішло не за планом. І тобі байдуже на проблеми інших людей. Треба щоб усе було, як задумала ти, так?
— Гей, давай обережніше зі словами, поки я не образилася! — у своїй звичній нахабній манері видала гостя. — Чогось тебе сьогодні заносить, подруго.
— А я хочу, щоб ти вже нарешті образилася. І залишила мене в спокої! І я тобі не подруга!
— То ти серйозно нас виганяєш? — здивувалася Лариса. — Мене й доньку мою женеш невідомо куди? Так, чи що?
— Саме так! Я тобі сказала про це ще два дні тому — жити тут не будете. Але в тебе чи зі слухом біда, чи з мізками!
— Ну тепер я розумію, чому тебе кинув мій брат, — обличчя Лариси спотворилося злістю. — Дуже добре його розумію! Таку нервозну особу терпіти біля себе все життя — надірвешся. А я думала, що ти не така, Валечко, що ти добра, людяна, розуміюча. А ти, виявляється, прикидалася весь цей час! Так тобі й треба, що ти самотня тепер! А у Вадима, між іншим, все добре! Він щасливий, щоб ти знала! У нього нова сім’я, син народився, і дружину свою нову він обожнює. А про твого сина навіть і згадувати не хоче. От і живіть тут тепер удвох. І подавіться ви своїм будинком!
Ларису несло. Увесь бруд зі своєї душі виплеснула вона на Валентину, від якої завжди бачила тільки хороше. Але не дарма кажуть — не роби людині добра, не отримаєш зла. Тут був класичний випадок такої невдячності.
— Ходімо, Аліно, звідси. Нехай вони подавляться своїм будинком, багатії прокляті!
Валя ледь стрималася, щоб не відповісти їй тим самим. Навіщо? Вона буде вищою за це.
Даремно старалася Лариса, на її слова Валентині було байдуже. Її тепер зовсім не цікавило, що відбувається в житті колишнього чоловіка. Вона давно вже викреслила його зі свого життя. І забула.
А тепер жінка дуже добре подумає, кого пускати у своє життя, з ким спілкуватися і, тим більше, дружити. І надалі буде дуже обережною.
Їм із сином справді дуже добре удвох тут, у цьому будинку та в цьому місті. І ніхто їм не потрібен. А рідних і просто хороших знайомих у Валі тепер буває багато на відпочинку. І сумувати ніколи.
Лариса зняла кімнату неподалік і всі дні відпочинку телефонувала додому матері, колишній свекрусі Валі, і невтомно поливала колишню невістку брудом. Навіть мати вже втомилася її вислуховувати. Так і сказала їй:
— Відстань ти від мене з цією Валькою! Я взагалі не розумію, як вона тебе приймала в себе після всього. Краще займися особистим життям. Придивися собі там когось із чоловіків. Даремно, чи що, в таку далечінь поїхала.
