— Ваш чоловік — батько моєї дитини, — з такими словами до Христини підійшла незнайома жінка, коли та обідала в кафе. Безцеремонно сівши навпроти, пані стала чекати хоч якоїсь реакції на свої слова.

— Ваш чоловік — батько моєї дитини, — з такими словами до Христини підійшла незнайома жінка, коли та обідала в кафе. Безцеремонно сівши навпроти, пані стала чекати хоч якоїсь реакції на свої слова.

— І скільки років вашому малюкові? — абсолютно спокійно, ніби це зовсім звичайна ситуація, відповіла дівчина.

— Вісім, — невдоволено підвела губи Марина. Не таку реакцію вона очікувала! Де обурення? Звинувачення у брехні?

— Чудово, — Христина ледь помітно усміхнулася і повернулася до неймовірно смачного вишневого пирога, що подавався лише в цій кав’ярні. — Ми одружені всього три роки, тож усе, що було ДО мене, мені нецікаво. Лише одне питання, — дозволила собі легку зацікавленість дівчина, — Артур в курсі?

— Ні, — роздратовано відкинулася на спинку стільця жінка. — Але це не має жодного значення! Я подаю на аліменти! І він платитиме, зрозуміло?

— Платитиме, звісно ж, — погодилася Христина. — Мій чоловік дуже любить дітей, тож якби дізнався раніше, обов’язково б взяв участь у житті вашого сина. Як його, до речі, звуть?

— Єгор, — на автоматі відповіла Марина і тут же насупилася. — Тобі що, все одно, що в твого обранця дитина на стороні?

— Ще раз повторю, все, що було до нашого шлюбу, мене не хвилює, — м’яка посмішка не сходила з губ дівчини. — Повірте, я чудово розуміла, що виходжу заміж не за невинного юнака. Природно, що у чоловіка тридцяти років раніше були романи. Мене це цілком не стосується. Головне, що зараз я єдина.

— Гаразд, зустрінемося в суді. Готуйтеся розкуркулитися, я вимагатиму все, що належить моєму синочкові за законом.

Марина пішла, залишивши після себе занадто різкий аромат парфумів. Дівчині коштувало великих зусиль не кривитися від цього запаху, здавалося, що її співрозмовниця вилила на себе не менше, ніж півпляшки.

— Ну, спробуй, — філософськи знизала плечима Христина, доїдаючи останній шматочок пирога. — Цікаво, як тобі сподобається новина, що офіційна зарплата Артура мінімальна? Бізнес-то на батька оформлений… Та й плюс хвора мати, за якою він зараз і доглядає. Копійки ж отримаєш.

Дівчині навіть стало трохи шкода ні в чому невинну дитину. Може, завітати до них у гості? Подивитися, як вони живуть. І, можливо, домовитися про пристойну суму, яка виділятиметься на дитину щомісяця. Але це звичайно, якщо Єгор справді син Артура. А то ж знає вона таких…

Тест на батьківство зробили досить швидко — коли є гроші, багато проблем вирішуються за клацання пальців. Результат був однозначним — Єгор справді син Артура.

До того ж, хлопчик здався Христині вже надто тихим і забитим. Та ж не може восьмирічна дитина півтори години, поки оформлювалися папери й йшла підготовка до забору матеріалу, сидіти на одному місці, мовчки втупившись в одну точку! Він не просив увімкнути мультики, не бігав коридором, не галасував… Загалом, він не робив нічого, що роблять його однолітки, змушені щось чекати. І це було дивно. Тепер Христина ще більше переконалася в необхідності візиту до новоявленого родича.

Будинок у хорошому районі. Консьєрж на вході. Двокімнатна квартира покращеної планування. Хороший ремонт. Христина автоматично відзначала подібні речі й щиро не розуміла, як жінка, що живе в подібних умовах, може скаржитися на гостру нестачу грошей?

— Суд через тиждень, — невдоволено промовила Марина, впускаючи несподівану гостю в квартиру, — там би й поговорили.

— Я хотіла познайомитися з Єгором ближче. Все-таки Артур рішуче налаштований брати участь у його житті. Можливо, брати на вихідні, коли хлопчик до нього звикне.

— Та хто ж йому дасть! — обурено сіпнулася жінка.

— Суд, — спокійно парирувала Христина. — Він батько, має на це право. Чогось я не бачу жодної іграшки…

— Немає в мене зайвих грошей на цю дурницю, — зневажливо відгукнулася жінка, — на одяг йому ледь вистачає, то яких іграшках може йти мова?

— Серйозно? — Христина кинула виразний погляд на дорогу брендову сумочку, що стояла на столику; на не менш дорогий одяг, розкиданий по дивану; на фірмову косметику, що чекала своєї години біля дзеркала. — Вам грошей не вистачає?

— Я ще молода і хочу створити сім’ю, — крізь зуби простягнула Марина. Жінці не сподобався тон, яким говорила її гостя. — І це взагалі не ваша справа!

— А з ким ви залишаєте сина, поки бігаєте на побачення? — напирала Христина, яка починала розуміти, чому малюк здавався таким тихим і відстороненим.

— Не маленький уже, сам посидіти може. Це всі питання? Якщо так, то зустрінемося в суді!

— Я наполягатиму, щоб ви давали звіт за кожну копійку, яка буде виділена на дитину, — Христина сама не хотіла затримуватися в цьому місці. Їй було дико бачити подібне ставлення матері до власної дитини! — Боюся, що рішення суду вам не сподобається…

— Суд постановив, позов Липової Марини Григорівни задовольнити частково. Визнати, що Малін Артур Іванович є батьком Липова Єгора Григоровича. У позові про стягнення аліментів на неповнолітнього Липова Єгора Григоровича — відмовити. Зустрічний позов Маліна Артура Івановича про визначення місця проживання дитини — задовольнити…

Христина вдоволено усміхнулася, її мета була досягнута — Єгор житиме з ними. Може, хтось її й осудить, мовляв, відібрала дитину у рідної матері, але це було правильне рішення. Усі сусіди Марини в один голос стверджували, що син їй зовсім не потрібен, що жінка кричить на нього без жодного приводу, задирає на хлопчиська руку, не соромлячись свідків. Та й дитяча психологиня, що працював з Єгором, впевнено заявила про необхідність відібрати дитину у такої матері. А ще на користь цього рішення свідчили й вчителі, і колишні вихователі.

Тепер у Єгорка буде власна простора кімната, купа іграшок, комп’ютер… А головне, любов з боку батьків, яку він ніколи не відчував, адже й Артур, і Христина всім серцем прикипіли до цього чудового хлопчика…