Маючи одну доньку, Василь хотів дати їй все найкраще.
Тому спакував сумку, і правдами неправдами виїхав з України. Колись не було так легко як тепер, тому прийшлося продати пару коней, і старий трактор, щоб оплатити дорогу.
Завезли тоді ще молодого і сповненого надії чоловіка до Франції.
Він збудував собі халабуду під мостом, і став так жити.
Поки знайшов роботу, і отримав перші гроші пройшло більше як півроку.
Далі чоловік зміг винайняти маленьку студію, звідти писав листи додому. І чекав з нетерпінням відповіді.
На той час заробітки були добрі. Василева жінка в селі швидко побудувала величезний дім. Донька навчалася у найкращому університеті області.
Роки минали коли Василь отримав звістку, що єдина дитина виходить заміж, не зміг стримати сліз.
Але на весілля поїхати не зміг, бо не мав документів.
Вислав стільки грошей, скільки треба було, і отримав гарні світлини згодом.
В той день, коли усе село гуляло на весіллі у його дитини, Василь сидів одиноко за столиком в кафе, і сльози його капали у горнятко із кавою.
Далі донька змогла приїхати з чоловіком відвідати тата. Але роки без живого спілкування далися взнаки.
Вони не могли знайти спільної мови. Донька постійно дратувалася. Докоряла, що тато дуже постарів. Що вона його памʼятає іншим.
Читайте також:Через те, що я дуже люблю покращувати “свою красу (зовнішній вигляд), мій тато заборонив мені приїжджати додому в село
Коли Василя схопив серцевий неспокій, дівчина навіть не пішла до лікарні, а відправила свого чоловіка.
Потім зібрала сумки, і поїхала додому, бо з татом їй не цікаво, і нема про що говорити.
Минули роки. Василь, кажуть десь в будинку для престарілих доживає свої дні. А з дому ні листа, ні дзвінка, ні питання «як ти?»
Чому ви, люди, забуваєте найрідніших? Що спонукає ваші душі ставати черствими?
Автор: Mavka
Історія написана спеціально для osoblyva.сo
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено