Василь довго вагався. Його шлюб з Оленою був вже не таким, як колись. Спочатку все було чудово — він закохався в неї ще в університеті, коли вони разом вчилися на одному курсі.
Олена була красивою, розумною, веселою, і їхні стосунки розвивалися швидко, аж до того, що вони стали подружжям і мріяли про дітей.
Через кілька років народився їхній син, потім ще й донька. Це начебто було ідеальне життя, яким так часто захоплюються люди ззовні. Однак час від часу у Василя виникала думка, що щось у їхніх стосунках не так.
Шлюб був уже не таким яскравим, як у перші роки. Олена перестала бути такою веселою, стала більш замкнутою, і між ними виникло багато недомовленостей.
Ще до народження дітей все було по-іншому — вони часто гуляли, проводили час разом, їздили в подорожі, багато сміялися. Тепер же, після народження дітей, Олена все більше фокусувалася на побуті і сімейних справах, а Василь відчував, що його роль у родині зменшується.
З часом Василь почав все більше думати про те, що його життя стало одноманітним, що йому не вистачало емоцій, спільних захоплень і навіть просто розмов з дружиною.
Вони перестали проводити час разом, і він вже не згадував того тепла, яке було на початку їхнього спільного життя. Однак, що б не сталося, він залишався в шлюбі.
Заради дітей. Вони були для нього найважливішими, і він не міг уявити, як це — розлучитися і залишити їх без одного з батьків.
Але в той момент, коли Василь почав дійсно розглядати можливість піти, коли він почав шукати способи вийти з цього замкнутого кола без почуттів і емоцій, сталося те, що він зовсім не очікував.
Одного вечора, коли він повернувся додому після роботи, Олена була якась надто зібрана. Вона не посміхалася, як завжди, не запитала про його день. Лише одразу сказала:
— Нам потрібно поговорити.
Василь здивувався, але сів поряд і готувався до важкої розмови, адже інтуїтивно відчував, що щось не так.
— Що сталося? — запитав він, намагаючись зрозуміти її настрій.
Олена мовчала кілька секунд, а потім тихо промовила:
— Я прийняла рішення. Я більше не можу жити в такому шлюбі. Я подаю на розлучення.
Василь навіть не міг відразу зрозуміти, чи це справжня реальність, чи йому сниться якийсь поганий сон. Олена, його дружина, з якою вони разом стільки років, вирішила піти. І це стало для нього великою несподіванкою.
— Як? Чому? — запитав він, намагаючись зрозуміти, як так сталося.
— Тому що я більше не відчуваю цього зв’язку між нами, — сказала вона, і її голос був рівним, майже без емоцій. — Я розумію, що і ти вже давно не відчуваєш нічого до мене. Ми обидва втратили це тепло, цю близькість. І я не хочу жити так далі.
Василь відчував, як все, що він планував зробити сам, було вже вирішено. І його дружина прийняла це рішення, випередивши його.
— Оленко… я ж думав, що ти навіть не помічаєш, як я почуваюся, — тихо промовив він. — Я теж думав про розлучення. Тільки не так швидко, я хотів це обміркувати, поговорити з тобою, знайти рішення. Але ти вирішила все сама.
Олена подивилася на нього спокійно, але в її очах можна було побачити щось схоже на біль.
— Іван, я знала, що ти хочеш цього. Ти не міг би так просто залишити все. Ти завжди живеш заради дітей, заради того, щоб не створити їм тривог. Я розумію тебе. Але я не можу більше це приховувати. Я вже вирішила. Я подаю на розлучення.
Іван був збентежений, але одночасно відчував полегшення, що все вирішилось саме так. Врешті-решт, вони обидва перестали любити одне одного, і це стало очевидним. Але чому саме вона зробила перший крок? Він не знав, що відповісти.
— І що ти хочеш, щоб я зробив зараз? — запитав він, хоча йому важко було вимовити ці слова.
— Я хочу, щоб ти був щасливий, — сказала Олена, встаючи. — Але ти не будеш щасливим, якщо залишишся тут. Нам обом треба рухатись вперед.
Василь сидів у тиші, намагаючись осмислити те, що сталося. Весь цей час він жив у невизначеності, думаючи, що, можливо, є шанс відновити їхні стосунки, але тепер зрозумів, що все було занадто запущено, і відновлення неможливе. Його рішення йти було вже прийнято, але Олена виявилася швидшою.
Кілька днів він намагався зрозуміти, як йому далі діяти. Він був готовий прийняти нове життя, але не був готовий до того, що його дружина візьме на себе ініціативу і випередить його.
Він думав, чи правильно це — залишити свою родину, але в його душі вже давно не було місця для почуттів. Він залишався в шлюбі заради дітей, але тепер, коли Олена прийняла рішення, він не міг довго продовжувати це.
Зрештою, вони подали на розлучення. Діти залишилися з Оленою, а Василь вирушив у новий етап свого життя. І хоч йому було сумно від того, що він не зміг дати сім’ї того тепла, яке вони заслуговували, він також відчував, що цей крок був необхідним для того, щоб дати собі шанс на нове щастя.
А як би ви вчинили, шановні читачі? Чи вважаєте ви правильним залишатися у шлюбі заради дітей, навіть якщо почуття давно згасли? Чи важко вам прийняти, коли ваш партнер вирішує розлучення швидше за вас? Як би ви вчиняли у такій ситуації?
Автор: Валентина Довга
