Вероніка ступила ногою на рідну землю, вона вже 10 років як не була у рідних Чернівцях. Дивилася на вокзал навкруг і розуміла що за ці роки нічого тут не змінилося. Але не це турбувало жінку, а та довгоочікувана зустріч зі своїм першим коханням на яку вона наважилась на такий відчайдушний вчинок.
Жінка змогла приїхала на Україну всього на добу. І повинна була одразу повернутися, бо могла через це втратити роботу у сусідній Польщі.
Вона хвилювалася тому вирішила перший раз піти по адресу де жили батьки Ореста та поговорити з ними дізнатися щось про чоловіка. Двері знову відчинили Ніна Тарасівна, вона як і колись подивилася зверхньо на Вероніку і сказала, що сини її тут нема і і знову як тоді зачинила перед носом жінки двері.
Тільки молодша сестра Ореста вибігла за вхідні двері і сказала до Вероніки, що якщо вона хоче щось передати Оресту то хай її скаже, а та обов’язково передасть.
Та Вероніка вже вирішила нічого не передавати, а дочекатися зустрічі. О 6:00 вечора, Орест все-таки прибув. Побачивши його Вероніка затамувала подих і чекала на перші слова від чоловіка.
Але той чомусь дивився на неї і мовчав. На мить жінка вже подумала, що він навіть міг забути як її звати. Тому Вероніка почала перша розмову і спитала як справи.
Орест відповів, що добре і спитав у жінки чи вона надовго в Україні. Вероніці не хотілося говорити, що заради зустрічі з ним, вона приїхала тільки на добу, з ризиком втрати роботи.
Тому сказала йому, що вже два тижні як приїхала, бо отримала відпустку. Вероніка сказала що майже вже з усіма знайомими побачилась, згадала за нього і вирішила зателефонувати, щоб зустрітись.
Орест здається повірив словам Вероніки, він сам почав згадувати їхніх спільних знайомих, хто де зараз живе і чим займається.
А Вероніка все чекала, коли спогади чоловіка дійдуть до того моменту, коли вони будуть тільки стосуватися її і його. Однак Орест і дальше продовжує розповіді і тут раптом згадує, і дзвонить кудись.
А через півгодини, до них приєднується їхні друзі з інституту, які й одружилися. Всі сподівання Вероніки, побути наодинці з такий з таким рідним знайомим Орестом зводяться нанівець.
Її доба в Україні спливає, а другої можливості може і не бути. Але що ж вона може поробити, він все вирішив за неї. Вони всі разом ідуть до клубу та проводять там майже цілу ніч.
О 9:00 ранку вже був потяг у Вероніки, Орест звісно погодився її провести. І от коли вони стояли на вокзалі, жінка ще до останньої миті сподівалася, що в Ореста прокинуться такі ж почуття як у неї.
Але на жаль, чоловік тільки допоміг жінці занести валізи до купе, і на виході тільки сказав: ” Ну бувай Вероніко, був радий тебе побачити. Дзвони, пиши колись”.
Вероніка вже не могла нічого сказати, тільки в знак згоди махнула головою. Вона дивилася у вікно вагону, як виходив Орест, він пішов навіть не озираючись.
А у жінки здавалося на той час світ перевернувся на декілька секунд. Жінка, як приїхала, на щастя на роботі нічого не дізнались, а Вероніка подумала сама до себе, що це було чисте божевілля, повернути час на 10 років назад.
