Весілля грали при надії, і наречений якось зовсім без ентузіазму виглядав вже на реєстрації. Видно було, що хлопця приперли. Але ось, прожили стільки років, хороша сім’я, син студент, квартиру купили, машину. А перед Новим роком розлучилися! Як сніг на голову!

– До чоловіка тут старий товариш заїхав у гості, проїздом був у столиці. Вісімнадцять років тому ми у нього на весіллі гуляли! Чесно кажучи, думала я тоді, що цей шлюб ненадовго. Весілля грали при надії, і наречений якось зовсім без ентузіазму виглядав вже на реєстрації. Видно було, що хлопця приперли. Але ось, прожили стільки років, хороша сім’я, син студент, квартиру купили, машину. А перед Новим роком розлучилися! Як сніг на голову!

– Ну що, буває … Вісімнадцять років – термін чималий. Можливо, шлюб вичерпав себе.

– Та не в тому річ! Він тут розговорився у нас. Каже, з дружиною ми чужі люди, абсолютно різні, як були з самого початку, так і залишилися. Одружився я, каже, тільки заради сина, і всі ці роки жив заради нього. Тому що, як не крути, дитині потрібен батько, і не у вихідні лише, а справжній. Все життя, мовляв, планував – виросте син і піду. І рівно за місяць до вісімнадцятиріччя подав на розлучення.

– Та вже, продуманий товариш. Це він вісімнадцять років жив і чекав, коли син відсвяткує повноліття? Що ж раніше якось не пішов, якщо вже з дружиною так погано було?

– Ага, я теж запитала … А він – мовляв, а який сенс було одружитися тоді з нею через дитину, щоб через два-три-п’ять років піти все одно? Так тільки гірше. Ні, каже, я, коли одружився, вже знав, що дитину повинен виростити. І виростив до кінця.

Не знаю, правильно це чи ні. Але батько він відмінний, звичайно. Сином все дитинство займався посилено. У походи водив, всьому вчив, часу не шкодував. А тепер син, каже, дорослий, більше я нікому нічого не винен, можу і для себе трохи пожити. Квартиру залишив дружині і синові, машину забрав … У сорок років, каже, життя тільки починається.

Як вам такий вчинок? Зразок відповідального підходу? Дитину не хотів, але якщо вже так вийшло, зробив все що міг. Не відкупився аліментами, як більшість в подібній ситуації, а виростив, та ще й квартиру залишив.

Тільки ось чи варто було так мучитися-то? Можливо, піти було чесніше і по відношенню до сина, який зараз, виходить, виріс в дуже дивній сім’ї, хоч і при батькові, і по відношенню до себе, так і до дружини. Адже їй теж під сорок, син виріс, чоловік пішов, і що далі, незрозуміло. Може, при іншому розкладі, поряд зі старшим сином, був би у неї зараз люблячий чоловік й інші діти … Хоча не факт.