З Іриною і Надією я дружила з третього класу. У нас була чудова компанія, яка не розпалася і після закінчення школи. Збиралися не тільки на день народження або Новий рік. Ходили у кіно. Побували один у одного по черзі на весіллях, потім ділилися дитячими речами, передаючи «у спадок» коляски, ходунки та стільчики.
А що? Речі потрібні на короткий час, зайвих грошей в декреті немає. Подумаєш Надін Ваня сидів в стільчику для годування, моїй Маринці не все одно новий він чи ні. Вона його з захватом розмалювала восковими олівцями, а я потім перш ніж віддати Ірці, відмивала стільчик до блиску. Потім дітки пішли в садок, ми на роботу. Хтось переїхав, хтось залишився. Я розлучилася, Ірина народила вже третього, а Надя вдруге вийшла заміж і мала заможного коханця.
Життя є життя. І тут бачу в Одноклассниках, що син Наді одружився. Фото за столом, коментарі з вітаннями. Ну, я теж написала, що бажаю молодим щастя і так далі. Зарано, звичайно, та не мені судити. Надя сама в 18 років до РАЦСу пішла (були на то причини) і в 19 вже народила.
Зустрічаємося на днях з Іриною. Зайшла, звичайно, розмова і про те весілля. Обговорили ми фотографії, весільне плаття нареченої, а потім візьми я і скажи, що шкода, що нас з нею подруга не покликала на весілля сина. Ніби як дружили. Не справа, звичайно, засуджувати її за це, але осад залишився.
– А навіщо ми їй на весіллі потрібні то? – усміхнулася Ірина. А потім не дочекавшись моїх слів висловила, що весілля було в ресторані, а щоб окупити витрати покликали тих, хто міг хороший подарунок зробити. Сервізами і постільною білизною тепер нікого не здивувати, не те що раніше у наших батьків, всі конверти дарують. А що з нас взяти?
Задумалася я, звичайно. Скільки б могла подарувати? Тисячу або дві. І то якщо зайняти. А ще сукню потрібно було б для ресторану, туфлі, зачіску … А ми тільки з відпустки. На поїздку до моря майже рік збирали. І ще навчальний рік на носі. Напевно все у мене було на обличчі написано, тому як Ірина усміхнулася, наче думки мої прочитала.
– Ми тепер не з її кола спілкування. Соромно їй за нас. Ти хто? Продавець, а я зі своїми трьома і зовсім вдома осіла, пишу курсові на замовлення. А Надя у нас тепер в бізнес-центрі працює психологом у відділі кадрів.
Що тут сказати? Надя на відміну від нас з Ірою досягла більшого в житті. Лідером вона завжди була. І могла йти до мети навіть по головах. Ось так, кожен спілкується з рівним собі за статусом і достатку.
Фото ілюстративне з вільних джерел