Проживши все життя в селі, працюючи вчителькою Марія Іванівна не хотіла такого життя для своєї дочки. Вона говорила чоловікові, що дівчинка повинна не просто отримати гарну освіту, а застосовувати її на практиці. І не в пересічній школі за копійки дітей вчити як вона.
Дочка росла розумницею, красунею, їй легко давалися мови. Кілька разів її від району посилали до Німеччини за програмою обміну. До закінчення школи дівчинка говорила англійською, німецькою та французькою мовами. Вчитися, звичайно, поїхала до столиці. Так вирішила мама, Іра, так звали дівчину, була не проти.
Закінчила вона виш з червоним диплом і знанням вже п’яти мов. Її запросили на роботу в престижну фірму відразу після випуску. Хороший молодий спеціаліст, і толковий що важливо. У відпустку Ірина приїжджала до матері. Вдома за нею доглядав її старий друг, закоханий до нестями Андрій. Колись вона над ним сміялася, але зараз, через багато років, побачила в ньому чоловіка привабливого, серйозного, вдумливого і надійного. Він зробив їй пропозицію, вона обіцяла подумати.
Марія Іванівна як почула від дочки про заміжжя, та ще й за місцевого хлопця – підняла крик. Лаялася вона довго, потім пояснювала, що такий чоловік їй не потрібен. Не гідний він такої розумниці і красуні. І що не для того дочка вчилася, щоб жити в цій дірі все життя, як мати з батьком. Батько мовчав, зітхав, спробував заспокоїти дружину, але отримав таку відповідь, що плюнув з пересердя і пішов на двір, грюкнувши дверима.
Іра думала всю ніч, а вранці визнавши правоту матері, відмовила Андрію. Пояснивши, що звикла жити в столиці, а село не для неї точно. Через рік Іру відправили в німецький філіал компанії в Гамбург в тривале відрядження. Там вона познайомилася з Хансом. Молодий чоловік був ввічливий, приємний в спілкуванні, дуже розумний. За півроку вони добре пізнали одне одного, і Ханс запропонував одружитися. До того ж відрядження у Ірини закінчувалося і їй час було повертатися.
Весілля зіграли красиве, Ірина привезла батьків до Гамбургу на святкування. Мати дуже раділа за дочку, говорила, що чоловік у неї прекрасний, а вона буде йому гарною дружиною. Спочатку так все і було. Ірина отримала дозвіл на проживання на три роки. Потихеньку шукала роботу, хоча Ханс не наполягав на цьому. Вони подорожували Європою, кілька разів приїжджали до неї на Батьківщину. А через два роки Ірина помітила, що Ханс якось змінився. Став дратівливим, йому вже не подобається домашня, затишна дружина, яка чекає його вдома з обідом. Кілька разів презирливо кинув крізь зуби «не треба було одружитися з українкою». А потім він подав на розлучення, сказавши Ірині що вони все ж дуже різні і разом ужитися не зможуть.
Їй довелося повернутися додому. У фірмі, де вона працювала, місця не знайшлося. А в інших місцях керівники суворо питали чому у неї в стажі така велика перерва, і чому вона не змогла знайти роботу в Німеччині?
Вдома, в рідному селі, все було як і раніше. Здавалося воно застигло в часі. Мати влаштувала її в школу вчителькою іноземної мови. Нарікала, що нічого не вийшло з німцем, звинувачувала дочку, що поводила себе неправильно з чоловіком. Ірина слухала матір мовчки. Тільки якось запитала: «А Андрій як – одружений?» Мати зітхнула, сказала, що вже давно. Он їх будинок на пагорбі. Там і живе з дружиною і трьома дітьми. Дружина хороша, хазяйновита, працює бухгалтером, а він заступник голови їхнього району.
Ірина кивнула, і на наступний день пішла прогулятися в той бік. Нібито до подружки, яка жила неподалік. Біля будинку Андрія вона побачила трохи повненьку жінку, світленьку, усміхнену. Вона садила в машину зграйку дітлахів. Мабуть своїх і сусідських відвозила в садки і школу. Іра подивилася на неї і розвернувшись пішла додому.
Мати на кухні варила обід. – Знаєш мамо, але ж на місці цієї товстушки повинна була бути я. І це ти винна, що я залишилася одна.
ото ілюстративне з вільних джерел