Перше кохання рідко буває щасливим
Історія про зраду дівчини нагадала мені свою.
Я навчався в Харкові багато років тому, де й познайомився з гарною, як мені здавалося, гарною дівчиною, ми вчилися на одному потоці.
Це було моє перше кохання, дуже сильне і я планував з цією людиною своє майбутнє.
Почуття, як мені здавалося, були взаємними.
На 2 курсі я змушений був поїхати в село до бабусі допомогти їй, у цей час до подруги моєї дівчини, вони жили в гуртожитку в одній кімнаті приїхав брат.
І подруга познайомила його з моєю дівчиною, вважаючи її ідеальною партією для брата.
Я пережив дуже складно. Особливо образило те, що дівчина так і не змогла ні порозумітися, ні вибачитися. У них скоро появився малюк і вони одружилися.
Життя і навчання пішли своєю чергою. Я був старостою групи, добре вчився і навіть допоміг молодій матері не вилетіти з університету.
Через кілька років до неї приїхала теж на навчання її молодша сестра, і моя колишня дівчина намагалася звести мене з нею.
Сестра справді була дуже гарна, але від цієї родини я вирішив триматися подалі.
Після закінчення навчання я поїхав за розподілом, багато працював, справа пішла і за кілька років перебрався до Києва.
Від друзів дізнався, що моє колишнє кохання зі своїм коханим після університету поїхали за кордон: він був не багатий, а її родина там мала гарну велику квартиру.
Через якийсь час дізнався від спільних друзів, що вона виставила його за двері і тепер шукає мене, попросили дозволу дати їй мої координати.
І ось вона приїхала, плакала, вибачалася за все те, що зробила.
Я, як з’ясувалося, найважливіше, що вона мала в житті.
Від помсти я не втримався, провів із нею цілий тиждень, а насамкінець сказав, що ні вона, ні її син мені не потрібні.
Де вона тепер навіть не знаю, а в мене кохана дружина, сім’я, діти.
Так що все, що не робиться – все на краще.
