fbpx

Відпиратися сенсу не було, та вона й не намагалася, тут все ясно, як білий день. Він молодший за неї на 12 років, вони познайомилися на роботі, ще 2 роки тому. Зустрічаються не часто, частіше за все у нього вдома, а цього разу вона вирішила запросити його до себе

Ви будете сміятися, коли розповім, як я дізнався про зраду дружини. Я щороку в квітні їжджу до своєї сестри в сусіднє місто, на тиждень. Вона залишилася одна, чоловік не стало, дітей так і не нажили і я їжджу допомогти їй з миттям вікон, вона дуже боїться висоти. З собою беру нашу таксу Мосю, щоб не вила на весь під’їзд від туги. Ми дуже прив’язані одне до одного.

Коли ми повернулися додому, дружини ще не було. Мося насамперед почала оббігати своїми володіннями, скучила за домівкою, як же. Поки я розбирав свою дорожню сумку, Моська гуляла на нашому ліжку, це її улюблене місце. Дивлюся – тягне якусь ганчірочку. Шкарпетка! Чужа! У мене немає сірих шкарпеток, я ношу тільки чорні!

Дружина відкрила двері, простягнула до мене руки, щоб, як завжди при зустрічі, чмокнути мене в щоку, але я відштовхнув її. Посміхнулася: “Привіт, ти чого?». А я їй шкарпеткою перед очима помахав. О… це треба було зняти на камеру, обличчя стало червоним, а в очах застиг якийсь тваринний острах.

Відпиратися сенсу не було, та вона й не намагалася, тут все ясно, як білий день. Він молодший за неї на 12 років, вони познайомилися на роботі, ще 2 роки тому. Зустрічаються не часто, частіше за все у нього вдома, а цього разу вона вирішила запросити його до себе. Цей злощасний носок вони довго шукали, ось – виявляється, він загубився між диванних подушок.

Я вислухав і сказав, що подам на розлучення. На що вона почала істерити, сказала, що я сам винен, що став менше їй приділяти уваги і іншу нісенітницю, аби якось вигородити себе.

Причому, зауважу – це брехня, у нас з нею були хороші стосунки, ми практично не лаялися, завжди підтримували одне одного. Ну, мабуть, в якийсь момент їй здалося, що життя-то проходить і вже нічого цікавого попереду її не чекає і захотілося їй гостреньких відчуттів. «Сивина в бороду – …»

Звичайно, наші родичі були приголомшені, коли дізналися про те, що трапилося. Мабуть на сімейній нараді їй вправляли мозок назад, тому що вона вже майже місяць мені дзвонить, плаче і благає одуматися, що вона кається за свою фатальну помилку. Напевно той перець її кинув, ось і вирішила повернутися. А я не хочу, не збираюся її приймати назад.

Нам дали місяць на примирення і скоро він закінчується. Ось і добре, тепер ми обоє вільні, нехай радіє.

Зараз я живу один, звичайно, сказати що мені легко – не можу. Треба якось по новій починати своє життя, поки не знаю як, на душі кішки шкребуть, ночами погано сплю.

Ну а як по-іншому, така зрада дарма не проходить, ще не один місяць мине, поки очухаюся. Діти дзвонять, кажуть, що вона страждає, що дуже хоче повернути все назад.

You cannot copy content of this page