Ну що ж почну все спочатку. Мені 40 +. У мене була сім’я чоловік двоє діток.
Зустрілись ми з моїм чоловіком ще далеко в молодості довго зустрічались, сварились мирились, розходились. І знову сходились.
Був період що ми навіть розійшлись і зустрічались з іншими. але потім знову сходились. Одружились ми коли я дізналась що чекаю дитину.
Тепер розумію що напевно це і було нашим поводом одружитись. Ми домовились що маємо постаратись жити і не сваритись і не розходитись заради дитини.
Так і жили чи була це любов тепер розумію що скоріше ні. Появились в нас Олеся, а через два роки Сашко. Діти росли, ми жили працювали і наче все добре.
Пізніше чоловікові запропонували підвищення на посаді. Він мав можливість заробляти більше ніж завжди, ми нічого не потребували. Через роботу чоловік постійно не був вдома, а як приходили вихідні хотів відпочити.
Я енергійна жінка якраз в розквіті сил хотіла гуляти, відпочивати, проводити час разом, тим більше діти виросли зайняті своїми захопленнями.
Та чоловік мене у цьому не підтримував у нього відпочинок – це лежати на дивані. Ми постійно сварились. Та сварились так щоб діти цього не чули.
Я настільки люблю своїх дітей, що завжди оберігала їх від всіх сварок, від проблем. Напевне сама і винна бо створювала картинку ідеальної сім’ї.
В один момент я зрозуміла що хочу прожити своє життя не так і подала на розвід. Діти мене не зрозуміли і захотіли залишитись чоловіком.
Та я і не була проти тому що забезпечити їм гідне життя таке як вони привикли я звісно не могла. У чоловіка велика квартира, він добре заробляє. А я ж пішла жити на батьківську однокімнатну квартиру, яка залишилась у спадок від мами.
Ми розійшлись без скандалів та сварок. Домовились, що з дітьми я буду бачитись коли захочу і діти також зможуть до мене приходити коли хочуть.
Так і почалось моє нове життя. Довгий час жила я одна, пізніше познайомилась з чоловіком він на 16 років молодший від мене.
Мене трохи хвилювали ці стосунки через вік. Але все було настільки гарно. настільки невимушено що я напевне перше в житті закохалася.
Він запевнив мене що різниця у віці неважливо. Ми проводили час разом кіно, театри, ресторани. Так як в нього свого житла не було, то він переїхав до мене.
Та після цього всі знайомі та родичі навіть мої рідні діти мене засудили. Діти сказали що більше до мене не прийдуть поки Анатолій живе зі мною.
В один момент я навіть хотіла розійтись, але потім зрозуміла що я дійсно люблю цю людину.
І чому в нашому суспільстві вік має таке значення для людей?
Адже я вважаю що якщо по-справжньому кохаєш людину, то немає значення вік.
Не знаю що робити?
Можливо хтось порадить?
Автор: Оксана
