Була вона молода, звали її Віолетта. Закінчувала школу, ось-ось мали бути випускні іспити. А тут повернувся з армії сусід. Молодий, гарний, високий – Сашка. Він абсолютно зачарував зовсім ще юну Віолетту. По-доброму жартував над дівчиною, допомагав трохи по господарству. А ще вони ходили в кіно, а потім навіть зустрічав з нею світанок після випускного.
Через тиждень після якого Віолетта поїхала вступати до інституту. Як вона чекала повернення додому, в селище – і не сказати. Сестра зі своїм чоловіком, у яких вона зупинилася поки здавала вступні посміювалися, бачачи, що дівчина зовсім втратила голову від кохання.
У серпні, після всіх перипетій з вступом, з оформленням в гуртожиток, Віолетта нарешті повернулася додому. Удома ж був її Сашка, її коханий, надійний, єдиний. Вони знову гуляли, насолоджуючись усіма принадами літа, що минало, в кінці місяця сталося те, чого Віолетта чекала і боялася … Їй треба було їхати на навчання, Сашка проводжав на вокзал, поцілував, побажав усього найкращого.
Навчання закрутило дівчину. А через кілька місяців Віолетта зрозуміла – з нею щось не те. Недовго думаючи вона зірвалася на вихідні додому. Їй дуже треба було побачити Сашку. Дуже-дуже треба! Побачила. Він без інтересу подивився на неї, сказав, що зайнятий, і скоро їде. У нього через два місяці весілля. Ще коли служив в армії він познайомився з дівчиною. Вона чудова, а ще у неї хороша сім’я, яка допоможе Сашкові в майбутньому. Ну а Віолеті треба вчитися, влаштовувати своє життя.
«Поки-поки дівчинко, з тобою було кумедно і добре, будь розумницею.» Вона нічого не сказала йому … Зізналася сестрі та її чоловіку ще через місяць, коли прийшла до них у гості. Що робити Віолетта не знала. Але їй якраз виповнилося 18 і вирішувати мала вона сама. Сестра поохала, її чоловік хитав головою.
Через тиждень вони покликали Віолетту в гості. «Треба серйозно поговорити», – сказала сестра. Вони запропонували Віолеті народити дитину, але віддати на усиновлення їм. Дітей у них не буде, сестра Віолетти не могла народити, і вони і так вже стали думати, щоб взяти з дитячого будинку дитини. А тут все ж своя кров, рідна. Віолетта подумала і погодилася.
Через місяць вони поїхали в інше місто всі разом. Сказали, що покликали працювати, а час був важкий. Батькам тільки повідомили, що старша їхня дочка нарешті вагітна. А через рік повернулися – з дитиною. Хлопчика назвали Андрій. Віолетта відновилася в інституті, закінчила його, вдало вийшла заміж. Сестра з сім’єю переїхали до Львову, Віолетта з чоловіком жили в Києві.
І все б нічого, якби не регулярні приїзди в своє рідне селище, до батьків. Діти обох сімей вже виросли. Андрій минулого літа познайомився з донькою Сашки, чудовою дівчиною в яку закохався без пам’яті. І не просто закохався, а взимку сказав рідним, що одружується з нею …
Віолетта з сестрою та її чоловіком не знали, що робити. Адже ця дівчина – сестра Андрія, і шлюб допустити ніяк не можна. Довго роздумувати було ніколи. Довелося розповісти правду Андрію. Він не кричав, не лаявся, просто якось знітився. У батьків він більше не з’являвся, і не дзвонив. Через тиждень надіслав смс-ку, що поїхав в інше місто і просив його не шукати.
Через місяць у всьому зізналися батькам і Віолетта з сестрою. Мати подзвонила через кілька днів і сказала, що розповіла матері Сашка все. Її внучка з розуму сходить, адже Андрій зник, нічого не сказавши їй взагалі.
Цього літа Віолетта приїхала до батьків. Її зустріла мати Сашка: «Що ж ти не сказала, дівонько, мені, що дитину від мого телепня чекаєш? Ех ти, дурепо. Дружина його безплідна, дітки прийомні у них. І Ольга наша, і Семен – з дитбудинку. Не рідні вони … »
