– Власниця орендованої квартири суворо попросила мене взагалі НЕ КОРИСТУВАТИСЯ кухонною плитою, бо вона ж абсолютно НОВА! Натомість щиро порадила купити собі мультиварку й готувати в ній на балконі!
Осінній Київ зустрічав листопадовими холодними дощами, але для Максима цей день мав стати особливим. Після кількох тижнів виснажливих пошуків, безкінечних дзвінків рієлторам та переглядів темних, захаращених стараннями господарів помешкань, він нарешті знайшов варіант, який здавався ідеальним.
Це була світла однокімнатна квартира в новобудові неподалік від метро. Простора кухня, великі вікна, свіжий ремонт у світлих тонах і, що найголовніше, зручна транспортна розв’язка.
Максим працював графічним дизайнером на віддаленій роботі, тому затишний домашній простір був для нього не просто місцем для сну, а й робочим кабінетом.
Власниця помешкання, пані Валентина, виглядала досить поважно. Жінка років п’ятдесяти у строгому пальті, з акуратною зачіскою та пильним поглядом, зустріла його біля під’їзду.
— Максиме, доброго дня, — мовила вона, піднімаючись разом із ним у ліфті. — Одразу скажу: я шукала саме такого мешканця, як ви. Одинокого, спокійного чоловіка без домашніх тварин і шкідливих звичок. Тут усе робилося як для себе, ремонт абсолютно свіжий.
— Доброго дня, пані Валентино, — посміхнувся Максим. — Я шукаю житло на тривалий термін. Мені потрібна тиша для роботи, тому обіцяю підтримувати порядок і чистоту.
Вони зайшли до квартири. Пахло свіжою фарбою, новим меблями та чистістю. Максим оглянув кімнату, санвузол і нарешті пройшов на кухню.
Кухня була справді чудовою: сучасні білі фасади, великий холодильник, блискуча раковина та новенька варочна поверхня, яка ще навіть зберігала захисну плівку на деяких деталях.
— Оце так краса, — щиро зауважив Максим. — Я якраз люблю готувати вдома. Це для мене свого роду відпочинок після робочого дня біля комп’ютера.
Пані Валентина раптом на мить затихла, подивилася на нього трохи насторожено, але швидко повернула собі привітно посмішку.
— Ну, про це ми ще поговоримо під час підписання договору, — мовила вона, виймаючи папери.
Вони присіли за кухонний стіл, щоб обговорити фінансові питання, заставу та підписати стандартний договір оренди. Максим уважно перечитував сторінки, поки господарка розказувала про покази лічильників та правила вивозу сміття.
Усе йшло чудово, поки пані Валентина не підсунула до нього окремий роздрукований аркуш — «Правила користування побутовою технікою».
— Ось дивіться, Максиме, — поважно почала вона, вказуючи пальцем на один із пунктів. — Тут є кілька важливих нюансів. Плита на кухні — індукційна, абсолютно НОВА, дуже дорога та примхлива. Вона з особливим покриттям, яке легко подряпати або забризкати жиром.
— Розумію, — кивнув Максим. — Я знаю, як доглядати за індукцією, у мене є спеціальні засоби для чищення та відповідний посуд із пласким дном.
Пані Валентина похитала головою, зробивши паузу:
— Ні, ви мене не зовсім правильно зрозуміли. Я прошу вас взагалі НЕ КОРИСТУВАТИСЯ цією плитою.
Максим застиг із ручкою в руці й здивовано подивився на власницю:
— Перепрошую? Тобто як це — не користуватися плитою? Вона ж тут стоїть для приготування їжі.
— Вона стоїть для інтер’єру та загальної комплектації квартири, — абсолютно спокійно й переконливо відповіла пані Валентина. — Принаймні для орендарів. Я купувала цю квартиру для своєї доньки, щоби подарувати їй на весілля. Тому як бачите, я вклала солідну суму грошей в ремонт та облажтування цього “сімейного гніздечка” для моєї доні та мого майбутнього онука. Тому вся техніка має бути абсолютно нова. А поки що, я пущу сюди орендарів. Якщо ви будете щодня смажити, варити, випар буде осідати на нових меблях, а жир обов’язково потрапить на панель. Навіщо псувати таку красу? Ви ж сучасна людина!
— Пані Валентино, але ж це кухня, — здивовано розсміявся Максим, гадаючи, що це такий дивний жарт. — Як же мені харчуватися? Постійно купувати готову їжу чи замовляти доставку?
— Навіщо ж витрачати гроші на доставку? — абсолютно серйозно промовила господарка, подавшись уперед. — КРАЩЕ КУПИТИ МУЛЬТИВАРКУ! Це ж так зручно! Поставили собі на балконі чи біля вікна, закинули продукти, воно собі вариться, і жодного жиру чи пари на новій кухні!
Максим витріщив очі на жіночку. Він сидів на стільці й не міг повірити своїм вухам.
— Ви пропонуєте мені орендувати квартиру за повну вартість і готувати їжу в мультиварці на балконі, бо вам шкода нової плити?!
— Саме так, — без тіні сумніву підтвердила пані Валентина. — Це моя умова. Я хочу зберегти техніку в первинному стані для наступних мешканців або для себе. Якщо ви згодні — підписуємо, якщо ні — вибачайте, я шукатиму того, хто поставиться з розумінням.
Максим кілька секунд мовчки дивився на пані Валентину, намагаючись осягнути весь абсурд ситуації. У його уяві вимальовувалася картина: листопадовий мороз, вітер гоняє сніг по балкону, а він стоїть у куртці й чекає, поки в мультиварці довариться суп, аби тільки не заплямувати жиром «індукцію для краси».
— Знаєте, пані Валентино, — повільно мовив Максим, складаючи договір навпіл і кладучи його назад на стіл, — я дуже ціную охайність і завжди дбайливо ставлюся до чужого майна. Але орендувати повноцінну квартиру, щоб потім куховарити на балконі біля відчиненого вікна — це вже занадто. Дякую за ваш час, але я пасую.
Власниця здивовано звела брови, очевидно, не очікуючи, що хтось відмовиться від її «ідеального» ремонту через таку «дрібницю».
— Ну й дарма, Максиме! — випросталася вона, ховаючи папери до своєї шкіряної сумки. — Зараз усі так роблять, хто береже майно. Ви ще згадаєте мої слова, коли знайдете обшарпану “бабусину квартиру” з ПДВ нявлю на стінах та відпадаючими шпалерами! Бажаю успіху!
Вона демонстративно зачинила за собою двері, а Максим лише посміхнувся, спускаючись сходами на вулицю.
Наступний тиждень минув у нових пошуках. Максим уже майже втратив надію знайти щось пристойне без дивакуватих умов, аж поки рієлтор не запропонував затишну двокімнатну квартиру трохи далі від центру, але в чудовому зеленому районі.
Власниками виявилося подружжя середнього віку — Олена та Ігор. Вони зустріли Максима з щирою посмішкою, одразу запропонували чашку гарячого чаю й показали помешкання. Кухня тут була великою, із сучасною газовою плитою, духовкою та зручним робочим столом.
— Максиме, готуйте собі на здоров’я, — доброзичливо мовив господар Ігор, коли вони підписували папери. — Головне — живіть у затишку. Якщо щось зламається чи знадобиться допомога — одразу телефонуйте, ми завжди на зв’язку.
Це було саме те, що шукав Максим. Він швидко перевіз свої речі, облаштував зручне робоче місце у світлій кімнаті й нарешті насолоджувався спокійним життям, готуючи смачні вечері на справжній, адекватній кухні.
Минуло чотири місяці. За вікном уже панувала рання весна. Березневе сонце приємно гріло крізь шибки, а прохолодне повітря нагадувало про швидке настання тепла.
Одного вечора до Максима завітала його молодша сестра Настя. Вона закінчувала університет, знайшла нову роботу в столиці й тепер активного шукала собі окреме житло.
— Максе, у мене вже голова обертом іде від цих сайтів із нерухомістю, — зітхнула Настя, розкладаючи свій ноутбук на кухонному столі. — Ціни ростуть, а варіанти… то шпалери з минулого століття, то господарі вимагають приходити з перевіркою щотижня. Посидь зі мною, допоможи вибрати!
— Давай подивимося разом, — посміхнувся Максим, заварюючи чай. — Я вже маю чималий досвід спілкування з «цікавими» власниками.
Вони відкрили популярний сайт оголошень і почали гортати пропозиції, відсіюючи сумнівні варіанти. Вони шукали однокімнатну квартиру в тихому районі зі свіжим ремонтом.
Раптом Настя зупинила курсор на одному з оголошень:
— О, дивись! Яка гарна квартира! Світла, нова, і ціна дивовижно помірна. Написано: «Здається вперше, ідеальний стан, для однієї охайної людини». Давай відкриємо фото?
Максим підсунувся ближче до монітора. На першій фотографії була знайома біла кімната з панорамним вікном. Він перегорнув далі — і на екрані з’явилася та сама кухня з блискучими білими фасадами й новенькою індукційною плитою, на якій досі сяяли захисні наклейки.
— Не може бути… — розсміявся Максим, впізнаючи кожну деталь. — Насте, це ж вона!
— Хто «вона»? — здивовано перезапитала сестра.
— Це квартира пані Валентини! Тієї самої жіночки, яка забороняла мені варити їжу на плиті й радила поставити мультиварку на балконі!
Настя здивовано витріщила очі, а потім голосно розсміялася:
— Та ти що?! Серйозно?!
— Абсолютно! Дивись, ось ця плита для «привабливої комплектації», ось той самий стіл. І зверни увагу: минуло вже стільки місяців, а оголошення досі висить!
## Частина 5. Телефонний дзвінок та повний провал «стратегії»
— Ціна реально нижча, ніж була восени! — Настя підсунула ноутбук ще ближче до Максима, розглядаючи цифри в оголошенні. — Вона скинула вже відсотка п’ятнадцять, а квартиру все одно ніхто не бере.
— А ти уявляєш, скільки людей за ці чотири місяці приходили на перегляд? — розсміявся Максим. — Вони ходили, дивилися на цей красивий ремонт, а потім чули фірмову лекцію про мультиварку на балконі й просто тікали! Давай заради цікавості наберемо її. Мені аж кортить дізнатися, чи змінилося щось у її світогляді.
Настя ввімкнула гучний зв’язок і натиснула кнопку виклику. Вона навмисно говорила дуже ввічливим, спокійним тоном, граючи роль потенційної орендарки:
— Доброго дня, пані Валентино! Я телефоную щодо вашої квартири. Підкажіть, будь ласка, чи вона ще вільна для оренди?
З динаміка пролунав дещо втомлений, але все ще поважний голос господарки:
— Доброго дня… Так, вільна. Ви шукаєте для себе? Працюєте, тварин немає?
— Так, шукаю для себе, працюю за графіком, дбайливо ставлюся до чужого майна, — відповіла Настя, ледь стримуючи посмішку й перемикаючи погляд на брата. — Оголошення дуже привабливе. Ремонт новенький, техніка сучасна. А підкажіть, на кухні все працює? Можна спокійно готувати?
У слухавці настала пауза. Здавалося, пані Валентина знову збиралася з думками, аби виголосити свій вивірений інструктаж.
— Ну… ви розумієте, дівчино, — дещо обережніше, ніж раніше, почала господарка. — Плита там абсолютно нова, дуже дорога індукція. Я, звісно, прошу орендарів дбати про чистоту. Раніше я взагалі радила людям не вмикати її й користуватися додатковими приладами… але зараз бачу, що сучасна молодь чомусь дуже дивно до цього ставиться. Усі тільки й кажуть про свої права та комфорт! Чотири місяці квартира стоїть порожня через ці дурниці! Тож якщо ви охайні, то готуйте вже на тій плиті, тільки протирайте одразу! Але може краще, одразу придбайте мультиварку?
Максим не втримався, нахилився до мікрофона й з посмішкою промовив:
— Доброго дня ще раз, пані Валентино! Це Максим, пам’ятаєте мене? Той самий дизайнер, якому ви якраз пропонували варити суп у мультиварці на балконі.
На іншому кінці дроту знову запанувала мовчанка. Чути було лише, як пані Валентина важко зітхнула.
— А-а… Це ви, Максиме, — значно тихішим голосом мовила вона. — Ну от бачите, через вашу відмову й таких, як ви, квартира стільки часу простоювала. Довелося й ціну знизити, і правила переглянути.
— Пані Валентино, то треба було одразу ставитися до людей із розумінням, — дружньо порадив Максим. — Кухня створена для того, щоб на ній готувати їжу, а не тримати її як музейний експонат. Тоді й мешканці знайдуться швидко, і житло не пустуватиме. А якщо ви бажаєте зберегти квартиру в ідеальному стані для доньки – то нащо ж ви її виставили в оренду?
— Та я вже це зрозуміла… — пробурмотіла вона. — Добре, вибачайте, напевно, вашій сестрі ця квартира вже не потрібна. На все добре.
Вони попрощалися й вимкнули зв’язок. У кухні Максима запанував гучний сміх.
Життя завжди все розставляє по своїх місцях: надмірна скупість та безглузді вимоги завжди обертаються втраченим часом, а звичайна людська адекватність і повага до комфорту інших — це найпростіший шлях до гармонії у всьому.
