Моя свекруха всюди норовить свій маленький носик сунути. І якщо по шафах з речами вона вже не нишпорить, бо (ні-ні, не подумайте, що їй різко стало це нецікаво і вона перестала це робити), просто я в усі шафи врізала по замочку, перекривши до них доступ.
Гаразд, на цьому вона не зупинилася, треба ж свою цікавість якимось чином задовольняти. Вона стала лазити по сміттєвих відрах! Причому, я не відразу це зрозуміла. Мені і в голову не приходило, що можна до такого дійти, в такому поважному віці.
Лежу я якось в свій вихідний, телевізор дивлюся, чоловік поїхав на риболовлю і я вирішила розслабитися. Ага! Влітає моя свекруха і витріщивши очі питає: “Ти що, скляні баночки з-під кремів не збирається?». «Ні, кажу, навіщо вони мені здалися?». «А чому зі старих сімейок не робиш ганчірочки для прибирання?» Тут вже я витріщила очі.
У другий день на мене посипалися звинувачення, що я неекономна марнотратна господиня, що я викидаю хліб, який вже запліснявів, що «його можна обрізати, вимочити і використовувати для котлет», що «великі пакети можна використовувати для сміття».
Але останньою краплею стало, коли вона запитала мене, чому у мене немає до сих пір тих самих особливих днів, що я напевно при надії, що мені треба перевіритися. Тут у мене взагалі щелепа до підлоги відвисла і надовго там залишилася. Я аж заніміла на якийсь час.
«Мамо, кажу, а звідки ви це знаєте, у мене на лобі мій особистий календар?». Тут треба зазначити, що чоловік мій ніколи навіть зі мною такі речі не обговорює, вже тим більше зі своєю матір’ю.
До мене дійшло! Я згадала і баночки, і сімейки, і хлібець … так вона шарить в нашому відрі для сміття!
Ну треба ж, а! Може вона ще й в нашій спальні камеру поставила, шпигунка.
Тоді я міцно задумалася, як відучити її від цієї безглуздої звички. Я згадала, що мужики на роботі моєму чоловікові на 23 лютого заради жарту подарували штучну цю … ну самі розумієте, з магазину для дорослих. Він притягнув додому, ми посміялися, сказав: «Так навіщо вона нам потрібна, якщо у тебе є справжня, в тисячу разів краще!». І засунули її кудись в шафу.
Я її знайшла, показала чоловікові, на що він сказав: «Так викинь ти її, навіщо вона потрібна!». А я тільки цього й чекала. Обернула її в кілька шарів газети, обклеїла скотчем і перед сном сунула в туалетне відро, прикривши для надійності папірцями.
На ранок пішла на роботу і з передчуттям чекала закінчення робочого дня. Кортіло вже опинитися вдома, вже бачила перекособочене обличчя своєї свекрухи. І точно!
Прийшли з чоловіком з роботи, прилягли на ліжко, чайку попити з печеньками, відпочити трохи. Влітає маман, обличчя багряне, волосся на перуці скуйовджене і двома пальцями гидливо тримає цю саму … ну ви зрозуміли … штучну, з магазину для дорослих. Театральна пауза. І як закричить: «Ненормальні, хворі на голову …ну і ще купу всяких епітетів»
Я так бровки підняла здивовано вгору і питаю: «А ви де це дістали, мамо?».
«Так у вас в сміттєвому відрі! Ви думали, якщо обернули купою паперу, я не знайду? Так ви помилилися, ви мене погано знаєте!»
Чоловік ледве чаєм не захлинувся, такого він від своєї рідної матері не очікував ніяк!
«Мамо, я тебе звичайно поважаю, твій вік і все таке, але вибач, якщо ще раз таке повториться – ми відселимо тебе в окреме житло» – заявив він їй.
Вона мені тепер бойкот оголосила, образилася … Зате з безглуздими порадами перестала лізти, невже перестала по відрах нишпорити?
