” Лесю. Вийдеш ти нарешті чи ні, давай швидше дещо тобі скажу” – репетувала зі свого ґанку сусідка.
Двері повільно відчинилися і на порозі з’явилася Леся. Чоловік її порався на городі і тут же ж вуха нагострив.
Володимир тільки вдавав, що працював, але насправді його вуха аж почервоніли від напруження.
Видно не дарма жінки говорили днями, що Ніна з новим чоловіком до своїх батьків у гості приїде.
” Сором який, ти Ніну бачила? Ну то сходи, подивися” – скривилася Тамара Павлівна.
” І що з нею? Що з того, що вона приїхала?” – Леся туго скрутила ганчірку для підлоги і викрутила воду на землю.
” Так років п’ятнадцять не показувалася, ганьба яка. А тут бач, зʼявилася вся з себе і з дітьми малими. Тільки не зрозумію я ніяк чому мужиків двоє? Чи два чоловіки в неї? Кажуть Ніна у місті виробляла, всі нерви своїм батькові й матері витріпала” –
Павлівна хотіла щось ще сказати, але Леся її зупинила: ” Ніколи мені тебе слухати, яке нам до неї діло?”
Сама ж Леся озирнулася на свого Володю і гукнула на нього: ” А ти що притих, стоїть аж застиг, про Ніну почув?”
” Ну ти що, Лесю, та я й не слухав нічого, просто задумався” – Володя одразу ж завів пилу і став знову обрізати яблуню, аби Лесю не чути.
” Ну, ну, мабуть тишком-нишком підеш дивитися, напевно побіжиш, аж побілів весь, як почув” – Леся розправила ганчірку, що є сили струснула її, потім намотала на швабру і пішла підлогу домивати.
А Володимир ледь хороші гілки не зрізав, так розійшовся. Пам’ятав він Ніну, пам’ятав, ніби вчора все це було…
Пам’ятав, як було в нього з нею, і не раз, як шепотів він їй про кохання, обіцянки всякі давав, божився, що тільки з нею він буде щасливий і ніхто їх не розлучить, і йому ніхто не указ.
Але батько Володимиру влаштував, він з батьком Лесі давно змовився.
Батько Лесі у селі чоловік поважний і не бідний був. А Володимира батько йому багато заборгував, от і сказав сину з Лесею одружитися.
” Нащо тобі Ніна? На неї кожен другий задивляється, а сама злиденна, клопоту з нею не оберешся, – вмовляв його батько. – А з Лесею будеш і ситий, і всім задоволений. Ну старша вона за тебе, але всього на три роки”.
Ніні Володимир відразу правду сказати побоявся, збирався щодня, та ніяк не міг, все відтягував. До того дотягнув, що вона від інших дізналася, що він на Лесі одружується і весілля вже незабаром.
Потім казали, що бачили її біля річки, заплакану. Мати з бабцею ледве встигли за нею. Жінки шепотілися, що батько Ніни спочатку до дочки сваритися почав, потім до Володимира хотів іти розбиратися.
Але пізніше все стихло якось само собою, а Ніну Володимир зустрів випадково в магазині. Вона крізь нього подивилася, ніби він порожнє місце і продавчині Ганні голосно сказала, скривившись:
” Ганно, глянь у тебе не зіпсувалося часом нічого?”. Ганна не зрозумівши заметушилася, стала нюхати сосиски і м’ясо, а Ніна пройшла повз Володимира ні слова не сказавши.
До села вона більше з того часу не приїжджала. Казали, що у місті у тітки живе, самотньої материної старшої сестри. Тітка її до себе на роботу прилаштувала, а заміж Ніна наче тоді так і не вийшла.
Згадували про неї зрідка, жінки попліткувати люблять. Що мовляв хамовита, не їздить навіть до батька й до мами з бабцею, забула зовсім. А до неї мати її їздила з бабцею, а потім і батько Ніни теж став у місто до дочки навідуватися.
Більше про Ніну ні слуху ні духу не було, і тільки її мати з батьком років п’ять тому будинок новий вибудували, забагатіли несподівано, а з чого раптом – не було ясно.
Сам Володимир із Лесею жив як жив, не добре, не погано, як усі. Дочку йому Леся подарувала. Достатку особливого в них і не було, батько Лесі батькові Володимира борги пробачив, і на тому вирішив, що вистачить.
Сама ж Леся іноді говорила до нього: ” Та краще б ти з Ніною тоді одружився, толку від тебе немає ніякого”
Йти до Ніни Володимир навіть і не збирався, йому сварки вдома не потрібні. До чого тепер на неї дивитися, років уже скільки минуло, все майже забуто.
Але він лукавив, сам себе хотів обманути, у своїй слабкості не хотів навіть зізнатися. А на ділі він Ніну згадував, ой, як згадував.
Лесю вночі одного разу навіть її ім’ям назвав, тож потім місяць спав на старому дивані на терасі, пробачення просив, виправдовувався, що це в кіно так звали героїню, що він випадково ляпнув.
Але насправді звичайно не випадково, Ніна йому снилася, і снилося, що на ній він одружений і що вона так близько, аж голова обертом ішла.
Тож не хотів Володимир іти, ні до чого йому життя своє налагоджене псувати.
Але через день до Лесі хтось зайшов, вони пошепотілися і дружина вийшла вся біла на обличчі.
” Ти що ж накоїв? Мені тепер як людям у вічі дивитися, га? І мовчав, мовчав тоді, ось якби мій тато був живий, він би тобі влаштував сите життя. І вона теж – приїхала через стільки років минуле ворушити, безсердечна”
” А я що, Лесю, та я ж нічого такого, я ж все для тебе, як обіцяв, – говорив Володимир, але Леся тільки дверима гримнула, злісно гукнувши:
” А ти піди сам і глянь, привезла. Довго чекала, почекала і віддячила, безсердечна вона, в місті такою бути, мабуть, навчилася. Глянь, глянь, що тепер, все одно почуєш, люди мовчати не стануть. Краще вже один раз побачити, коли все прояснилося”.
” А на що дивитись, Лесю” – жалібно спитав Володимир, але відповіді не дочекався.
Він довго думав, але потім одягнувся в чисте, кепку натягнув з великим козирком, хотів Лесі сказати, що пішов, якщо вона каже йти.
Він вже за ручку дверей у кімнату, де дружина була, взявся, але передумав. І тихенько вийшов з дому і пішов до Ніни.
Туди він давно не ходив так, як раніше. А тут прибрався і підійшов.
Ніна сиділа прямо на траві і на її руках були двоє, хлопчик і дівчинка, схоже двійнята.
” Ніно, йдіть обідати” – на ґанок вийшов великий чоловік, схоже той самий чоловік, говорили ж, що вона заміж нарешті вийшла.
– Ми вже йдемо, бачиш Матвій і Віка не хочуть з вулиці йти, так їм подобається, – відповіла Ніна.
Вона чудово виглядала, стала навіть красивішою і така ж молода і приваблива. Ох, якби тільки можна було відмотати, відкрутити ці майже вісімнадцять років, Володимир би нізащо не втік від неї до Лесі, не став би батька слухати.
На ґанок вийшов ще хтось, чи той чоловік, чи то хлопець, і гукнув їй: ” Мамо, ну ми чекаємо, тато голодний, ходіть швидше”.
Володимир придивився до хлопця і серце його стрепенулося.
Удома у нього фотографія є, де йому п’ятнадцять, а цей хлопець ніби з цього фото зійшов, то що ж, це син його значить?
” Синку, ми вже йдемо, Матвійку, Віко, брат вас кличе, Руслан з татом їсти там хочуть, ану бігом додому”.
Діти побігли вперед, а Ніна раптом озирнулася, наче його погляд відчула.
Володимир різко сів і напнув кепку на очі. На душі було важко, ніби він не чуже, а своє життя, яке не відбулося, підгледів, яке могло бути, але він сам його проміняв не зрозуміло на що…
Володимир почекав, коли вони пішли, й помчав додому. На підході до будинку він зняв кепку, розправив плечі і подумав:
” Сама винна, не сказала нічого, приховала від нього сина, правду люди говорять про Ніну – безсердечна вона. Добре, що я з нею не одружився”…
Марта Далека
