Ми з чоловіком виховали двох прекрасних дочок.
Емілія була старшою, з більш вреднішим характером, будучи підлітком часто додавала нам клопоту.
То з школи втече, то у відділку опиниться.
Одного разу їй взагалі надумалось самій закордон поїхати, і звісно ніхто не випустив неповнолітню.
Вікторія ж навпаки завжди була стриманою та спокійною, інколи навіть замкнутою в собі.
Вона приходила з школи і закривалась в кімнаті, ми не хотіли порушувати її комфорт, тому терпляче чекали коли вона сама до нас прийде.
Вікторія почала зустрічатись з Іваном ще на 1 курсі, вона обрала серйозного хлопця, з яким пізніше створила сім’ю.
Ми подарували донькам по квартирі. Дочка вчилась на дитячого психолога і завжди любила дітей.
Було видно, як вона мріє про малюка, але в них щось не виходило.
Віка прийшла в гості, я давно хотіла поговорити з нею на цю тему
– Можливо вам обом треба перевіритись, ви три роки разом живете, і хочете дитини, але ніяк не виходить.
-Мам, ти ж сама знаєш яка це болюча тема для мене. Я не хотіла тобі казати, але розумію що мушу.
Ми були в лікарні, Іван повністю здоровий, а я не можу мати дітей.
Чашка з моїх рук випала, моя донечка гірко заплакала, а я біля неї.
Вона тримала це в собі невідомо скільки. – Але ми придумали вихід, Марина виносить нашу дитину, я вже їй про це сказала, вона пообіцяла, що подумає.
Волосся на голові стало дибки, просити найкращу подругу про таке дуже дивно.
Я намагалась її відговорити, просила щоб вони взяли трохи старшу дитину з дитбудинку, але вона й слухати не хотіла.
Я так хвилююсь, щоб Марина не забрала дитини, чи щоб Іван не пішов до неї. Але дочка вперлася на своєму.
Автор: Настя. Передрук заборонений. Фото: літо
