Старість прийшла, не попереджаючи. У Антона Петровича стався інcyльт, і він опинився в будинку для літніх людей, оскільки дивитися за ним було нікому. А через кілька місяців те ж саме чекало Наталію Дмитрівну.
Коли вони були молоді, здорові і повні сил, вони вирішили, що не можуть жити під одним дахом, але старість розпорядилася так, що тепер вони опинилися в одному притулку, мало того, – в сусідніх кімнатах. Джерело
Вони кілька днів так і пролежали по різні боки стіни, нічого не підозрюючи. Побачила Антона Петровича племінниця його колишньої дружини, яка принесла тітці супчик і нові простирадла.
Далі в стінах притулку почалася справжнісінька любовна драма. Робітницям вечорами вже було не нудно, адже вони спостерігали за тим, як він підступив до неї, а вона кокетувала і не підпускала до себе, подібно молодій дівчині.
Але все ж він зміг розтопити лід в її серці. Тепер він гладив її по руці до того часу, поки вона не засинала.
Любов ожила.
Почалася бурхливе життя. Вони годинами сиділи на балконі в кріслі-гойдалці, пили чай і згадували кумедні історії з колись бувалого спільного життя. Саме про таку старість вони мріяли. І вже не було важливо, що вони в стінах притулку.
Адже те місце, де ти щасливий, дорожче власного будинку.
У величезному будинку, в молоді роки вони разом НЕ знайшли справжнього щастя, а на схилі свого життя під старим дахом притулку їм було тепло.
