Зоряна на вихідні, як завжди приїхала в село. Старалася все переробити у мами в хаті, щоб ще встигнути до батька на сусідню вулицю, і в нього прибирати. Адже за тиждень, там напевне ого скільки немитої посуди назбиралася. Років майже через 45, вони розбіглися. Мати добре знала, що Зоряна буде іти до батька, і кожного разу ображалася на доньку.
Буцімто він та його, вже покійна Галина дівчині дорожчі чим рідна матір.
Зоряна не схвалювала материні слова, однак у відповіді нічого не відповідала. Та одне що дівчина добре пам’ятала та згадувала, це те, як батьки розлучилися. То було напередодні світлого Великодня. Хоч дівчинці було всього 8 років, вона тоді зрозуміла, що між батьками щось не так.
Адже мати плакала, обзивала батька різними словами, а батько збирав речі у валізу. А коли виходив з хати, то підійшов до маленької Зоряни, обняв її міцно та сказав: ” Доню я тебе нізащо не покину, але й ти пам’ятай про батька”. Змушений був Петро піти до старенької хати, яка йому залишилась від прадіда. Хата була в досить поганому стані, тож чоловікові довелося добре потрудитися.
Та він не боявся роботи, і ще встигав заходити до Зоряни з матір’ю і там ще щось лагодити. Звісно коли Валі не було вдома, а про те, що щось ламалось, то йому розповідала дівчина, яка вже підросла і багато чого розуміла.
Петро також купляв речі, солодощі для доньки і все, що було необхідно. Для доньки, він не жалів ніяких грошей. Одним словом, деякі люди та однокласники Зоряни навіть не здогадувалися що її батько не живе в сім’ї.
А пізніше дівчина дізналася, вірніше сама матір їй розповіла, що батько насправді не був винним, він ні до яких чужих жіночок не заходив, то на нього наговорив його друг, який йому заздрив.
Та хоч Валя вже й знала що чоловік не винен, та вже було пізно. Адже він, пустив до себе жити теж самотню Галину.
Жінка була доброю, привітною, гарно ставилася до Зоряни, теж купляла її багато гостинців. Тож дівчина ніколи не ревнувала тітку Галину, і добре ставилась до неї.
Однак Петро з Галиною довго не прожили, жінка раптово занедужала і її не стало. Після цього вже сам Петро і Зоряна просили Валю прийняти його назад. Проте, уже в душі жінки, знову запанувала образа на чоловіка, за свої втрачені роки, поки він з Галиною жив. Батьки жили самотньо кожен у своїх хатах.
Ні Валя, ні Петро так і не одружилися знову, жили самотніми. То Зоряна була змушена, розриватися між ними двома. Коли Зоряна прийшла до батька, чоловік радісно зустрів її, хоча на обличчі заблищала сльоза. Дівчина спитала його що сталося, що знову просився до матері назад, а вона знову відказала.
А йому вже стає все дедалі важче і важче. То ж можливо він знову прийме до себе ще Миросю, сусідку, яка три місяці назад як сама залишилась.
Коли сама Валя почула про плани Петра, то й сама задумалась, щоб когось до себе приймати на зло чоловікові. Зоряна, як повернулася від батька, то ще раз перед від’їздом у місто повернула до матері, та знову їй просила, щоб вона прийняла батька назад і гірко заплакала.
Знову наближався Великдень, і коли Зоряна з чоловіком та дітьми приїхали в село до батьків то застали зовсім іншу ситуацію. Як завжди спочатку вони зайшли до матері Зоряни. І одразу помітили, що в хаті все прибрано, з’явилася нова полиця для взуття і ще зроблені вішачки на одяг. І серед одягу Зоряна помітила чоловічу куртку.
Одразу подумала, невже мати все-таки когось привела? Аж мурашки по шкірі пішли від такої здогадки. Та коли в хату зайшов батько, з в’язкою дров в руках, і сказав: ” О, дорогенькі діти ви вже приїхали, ми вас уже зачекались”.
То Зоряна підійшла до батька і міцно його обняла. Тут з кухні вийшла і мати дівчини, підійшла до Петра, давши йому в руки сорочку та сказала: ” я все зробила йди приміряй”. Зоряна не вірила своїм очам і не сподівалася що батьки все-таки на старості літ схаменуться. Вперше майже за 50 років їхня сім’я зібралася за одним столом.
Автор: Ніна. Автор світлини, Зоряна.
