fbpx

Вранці ми зустрілися знову – він навіть знайшов десь ромашку. В поїзді, що їхав цілу ніч без зупинок! Я приємно здивувалася і піддалася його теплим, сильним рукам. Він часу даремно не втрачав і якось домовився з провідником за вільне купе

На той час нам було по двадцять років, четверо студенток педагогічного університету вирішили, що час би і відпочити влітку. Вибирати довго не приходилося – грошей зайвих не було, закордонних паспортів також, тож ми вибрали бюджетний варіант і поїхали в Крим. А саме в місто Форос.

Ціни в приватному секторі нас повністю задовольняли, але великим мінусом було те, що більше доби потрібно було їхати в поїзді. Я взяла з собою в дорогу декілька книжок, плеєр, дівчата взяли гральні карти і деякі інші настільні ігри. В них вони і грали майже всю дорогу, а я знайшла собі інше заняття.

Ще на вокзалі перед відправленням поїзда я помітила білявого красеня і відразу почала фантазувати, що він їде з нами в одному поїзді, в теж місто що і ми, і оселиться десь по сусідству.

Моє здивуванню не було меж, коли ми зіткнулися з ним в вагоні-ресторані через дві години після відправлення. Я пішла туди просто з цікавості, а біля входу стоїть він – заглядає через вікно в вагон і щось чекає. Я не пам’ятаю вже, як зав’язалася наша розмова. Виявилося, що він також просто зацікавився і нічого не збирається купувати. А потім запросив мене до свого купе на склянку чаю, він так ввічливо залицявся, говорив компліменти. Я не помітила, як пролетіло шість годин. Звичайно, довелося піти до своїх дівчат поспати. Подруги детально все розпитували, хто, що і як, а я сиділа і літала поміж хмар, аби щос відповідаючи на їхні запитання.

Вранці ми зустрілися знову – він навіть знайшов десь ромашку. В поїзді, що їхав цілу ніч без зупинок! Я приємно здивувалася віддалася його теплим, сильним рукам. Він часу даремно не втрачав, і якось домовився з провідником за вільне купе і вмовив мене піти туди з ним. Я не можу сказати, що це було незабутньо або якимось чином виділялося з мого досвіду. Ні, цей процес у рухомому поїзді – це не найприємніше, що було в моєму житті.

Тільки коли одна з моїх подруг знайшла мене і сказала, що через півгодини ми виходимо, я зрозумів, що не запитала – куди він їде. Виявилося, що він повертається додому, а не їде відпочивати, і виходити буде через дев’ять годин після нас. Спочатку розчарування було сильним, але літо, спека, море, Крим зробили свою справу. Я розвіявся і зрозумів, що у мене й почуттів не було до цього випадкового зустрічного. Я просто прожила півтора дні в поїзді в приємній компанії і зовсім не нудьгувала!

You cannot copy content of this page