Прийшов син до батька:
– Разлучаюсь. Набридло! Права мама – дружина у мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?
– Пробач мене, сину, – сказав у відповідь батько.
– За що?
– За те, що я не завжди був добрий з твоєю матір’ю. Це моя провина, що в тобі є темний куточок з думкою про розлучення.
– Не розлучатися?
– Не розлучайся. Навіть не думай ніколи про це.
– Терпіти до кінця днів?
– Не треба терпіти. Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо.
– Як змінитися?
– Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона – Його дар для тебе. Твоя радість. Твоя помічниця. Мати твоїх дітей, немічна посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно, обережно, беріг. Все інше – дрібниці!
Якщо вона щось сьогодні не вміє – навчиться. Ти і сам не все вмієш, що повинен робити. Якщо щось не встигає – крий цю її слабкість своєю силою і любов’ю. Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обнявши за плечі. Ваш шлях – він тільки ваш. Ваша любов – тільки ваша. Той, хто “вставляє” тобі в очі ненависть, – ворог твого будинку. Навіть якщо це твоя мати. Твій брат. Або твій кращий друг. Не суди їх за це. Пробач. І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за свою любов ти, якщо треба, без роздумів пoмpeш, але нікому навіть поганим словом доторкнутися до своєї сім’ї не дозволиш.
– Вас з мамою теж хотіли розлучити?
– Ми і без “помічників” іноді сильно сварилися. Дурними були, гордими. У вас інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся один одному. Жалійте і тіште один іншого. Любов, якщо ти не знаєш, вона зростає.
Читайте також: Стала ворогом рідним донькам: кожна звинувачує, що іншій допомагаємо більше
Всю її велич, всю її цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли все ту ж дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не потрібно буде слів.
