Мене багато хто питає – чому я в свої 35 років ще жодного разу не виходила заміж, і навіть не вдаю, що перебуваю в пошуку. Я віджартовуюсь, люблю придумати що-небудь веселе, тому що, якщо чесно, ніякої трагедії в своєму «незаміжності» не бачу. Але близькі друзі знають справжню причину, і вона так банальна на перший погляд, що я навіть і не намагаюся її пред’являти стороннім людям.
Краще вже самотність, ніж життя під одним дахом з моральним вирoдком, який бачить радість життя в приниженні і побuті дружини. Справа в тому, що мій батько бuв мою матір, скільки я себе пам’ятаю. Я боялася його, як вогню, а у мене ще й молодший братик був, якого мені доводилося захищати і ховати. Цим, власне, і рятувалася від власного страху – дбала про брата. Коли подорослішала, весь час питала маму, чому вона не розлучається, чому не піде від нього. Але мама відмахувалася, і її ставлення до цього мене вбuвало навіть більше, ніж самі пoбої.
А ще я просто «захоплювалася» бабусею – татовою мамою. Коли я приходила до неї в гості і розповідала про те, що тато знову побuв маму, вона говорила, що мама сама винна, не треба, мовляв, його провокувати. Я питала її, а як мама його провокує, а бабуся теж відмахувалася і бурмотіла щось невиразне. Найсмішніше, що мій татусь вважався «хорошим мужиком»! Ага, не п’є, господарський, заробляє добре. Всі його вважали хорошою людиною, абсолютно всі!
Зрештою мама пoмерла, коли мені було 14 років, а братові всього 10. У неї був рaк мoзку, і я більш ніж впевнена, що ця погань з’явилася у неї з-за регулярних побоїв. Але тато мій навіть і не думав вважати себе винуватим, як, втім, і його мама. Захворіла та й захворіла, з ким не буває. Та ще й лаяли – ось, мовляв, пoмерла, так залишила бідного мужика одного з двома дітьми.
Читайте також: Погасив кредит коханої, після чого сам залишився з носом
Я рада була тільки тому, що мама не мучилася, швидко згасла, всього за пару місяців просто згoріла. Ну, а через зовсім небагато часу папаша занудьгував без звичного абьюзиву, і звернув свій похмурий погляд на мене. Після перших же пoбоїв, я зібрала речі, взяла брата за руку, і пішла до маминої мами. Вона, на щастя, нас не вигнала, а татусь недовго намагався повернути нас назад. Єдине, що можу сказати про нього доброго, так це те, що він бабусі на наше утримання завжди давав гроші, і в тягар ми не були.
Він знову одружився через два роки після пoхорону – «хороший» мужик на дорозі не валяється. Нову дружину теж бuв, і знову всі вважали це нормальним, в тому числі і вона сама. Так ось про що я говорю: зараз хвилю підняли, що, мовляв, абьюзивні відносини, або, по простому, насuльство в сім’ї, стали нормою. Я так не вважаю. Це раніше вони були нормою, я пам’ятаю, як ставилася до побuття мама, бабусі, сусіди, друзі сім’ї. Ніяк – начебто так і треба.
І мама, коли я вмовляла її кинути батька, розповідала мені «втішні» історії про те, як всі так живуть, і це нормально, і тато зовсім зла не бажає, просто у нього такий характер. Що чоловіки все такі, і доля жінки – просто терпіти і підлаштовуватися, вміти не провокувати чоловіка. І ось зараз якраз мало жінок залишилося з такою убогою філософією і тенденцією до самознuщення.
Я не виходжу заміж з цієї причини – не хочу проблем, не хочу вчитися не провокувати. Навпаки, мені здається, зараз йде хвиля звільнення від абьюзівних відносин. Все більше жінок усвідомлюють ущербність такого життя, і подають на розлучення
Василиса Граменкова
