Оксана з Михайлом неприязно ставились один до одного давно. Відтоді, як він оселився у квартирі навпроти. Спочатку ніби все спокійно було. Сусід та й сусід: зранку йде, увечері приходить, мало коли його й бачить. Аж поки одного разу не випало Оксані з ним поговорити. Вийшла якось з квартири, а тут сусід стоїть, ніби чекає на неї. Вона зиркнула, проте нічого не сказала. Але щойно розвернулася йти, як той ступив крок назустріч і командирським тоном вимовив:
“Добрий день, шановна! Я б хотів вас попросити не залишати сміття у коридорі на пів дня, а одразу виносити. Воно має неприємний запах на весь під’їзд”. Оксана аж рота відкрила від несподіванки. Вона звикла до уваги, компліментів та і букетів, запханих за дверну ручку романтичними залицяльниками. І вже давно виросла з того віку, коли її ось так вичитували за якусь провину.
Обличчя у Оксани горіло від сорому аж до вечора. Ну так, кілька разів виставляла ті злощасні пакети за поріг, а потім забувала про них. Але ж вранці все одно виносила. Та так он і Аня з шостого поверху робить, і Ганна Павлівна з другого. Потім емоції стихли, і Оксана, вкотре виставила сміття за поріг. І чесно пообіцяла собі допити чай, одягнутися і винести його на смітник.
Але то одне, то інше. Згадала вже геть запівніч. ” Ні, таки піду винесу, – сама собі сказала. – А то той навпроти знову влаштує”. Зойк у неї вирвався, коли відчинила двері. Вся площадка біля її квартири була вкрита рибними головами, картопляними шкірками і цибулинням. Тобто всім тим, що у неї лежало в сміттєвому мішку. Одразу зрозуміла: це навмисно зробив сусід.
Дуже злилась, але мусила прибирати. Після того Оксана жодного разу не залишила сміття у коридорі, а сусід став її найлютішим ворогом. Ох, що вже її сусіди вислуховували. Щоразу, як Оксана зіштовхувалася з тим Михайлом, у них вибухав скандал.
“Оксаночко, ви б придивилися до вашого сусіда уважніше, – сказала з усмішкою Ганна Павлівна з другого поверху, найстарша серед них.
“Чоловік, який завів собаку і глядить її, дуже відповідальний і в майбутньому прекрасний батько. Повірте моєму досвіду”.
“Що? – фиркнула Оксана. “Та я з ним, вибачте, і до вітру не піду. Я на його обличчя дивитися не можу”.
” Ну-ну, Оксано, не зарікайтеся. Ви ж знаєте, що від ненависті до любові лише один крок” – говорила сусідка.
Оксана любила святкувати день народження. Цілий день вона готувала та прибиралась, та за кілька годин до приходу гостей з’ясувалося, що забула купити шампанське.
” От і я забутьковата” – поспіхом одягалася і сама себе сварила. – Хоч би встигнути до закриття супермаркету. Встигла. І хоч вискочила нібито лише по кілька пляшок шампанського, з магазину верталася з двома повними пакетами. Ліфт приїхав, вона зайшла і ще не встигла натиснути свій восьмий поверх, як у кабіну заскочив сусід.
“А щоб тобі?” – тільки і встигла подумати, як світло замиготіло, а потім і зовсім згасло.
Оксані стало погано від думки, що з цим “екземпляром” буде тут у темряві сидіти, і вона щосили стала стукати у двері: ” Ей, рятуйте”
” Боже, шановна, ну перестаньте, їй-бо! У мене від вашого вереску вже у вухах дзвенить. Дочекайтеся, поки хтось буде йти, і тоді кличте на допомогу”.
” Що? Та ви подивіться на нього, командир знайшовся. Я хоч щось роблю, а він ручки склав і стоїть” -злісно відповіла дівчина.
Їхня перепалка продовжувалася довго. Взаємних образ і претензій було багато. Та й часу вдосталь, бо поки їх почули і почали шукати притомних ліфтерів, поки ті прийшли і взялися визволяти застряглу парочку, минуло майже три години. Коли образливі слова, якими в’їдливо один одного нагороджували, закінчились, Оксана з Михайлом вирішили таки познайомитися.
А потім святкувати “за знайомство”. Потім за Оксану, третю – “за любов” – лише встигли почати, як їх врешті випустили. Вивалювалися з того ліфта вони вже доволі веселими і щасливими. І на ранок пішли вигулювати собаку Михайла вже разом.
Автор: Нінелія
