Наступного місяця мені виповниться 31. У мене якась відраза до життя з’явилася, не знаю навіщо я живу на цьому світі. Виросла я у столиці, в гарній сім’ї, тато українець, а мама вірменка. Батькові рідні завжди були проти їхнього шлюбу, але ніхто не думав, що це закінчиться таким чином.
У нас була чотирикімнатна квартира неподалік метро, батько працював на престижній роботі з гарною зарплатнею, мама домогосподарка, а я навчалася в університеті. У мене було чудове життя — друзі, спілкування, подорожі за кордон. Невдовзі після закінчення мого навчання тато серйозно захворів. Нажаль, ніяке лікування не допомогло. Я досі не можу змиритися з його втратою.
З тих пір наш світ розвалився. А ще через півроку не стало й мого діда, до того всього виявилося, що квартиру, в якій ми жили, дід заповів моїй тітці, що живе в Америці. Звичайно ми намагалися оскаржити заповіт, але все марно було. Нас вигнали просто на вулицю з будинку, де я прожила все своє життя. Довелося переїхати в іншу квартиру, де наша була тільки половина. Тітка, яка завжди терпіти не могла мою маму, спеціально продала свою половину зкупщику житла. Тепер він вже декілька років переслідує нас і вимагає, щоб ми продали йому свою частку за безцінь. Ми живемо в постійному стресі.
З роботою в мене теж не ладиться. Після того як тата не стало, я влаштувалася на роботу в маленьку компанію. Невдовзі від постійного стресу, я занедужала. Постійні лікарні і біль. Дякувати Богові все минулося. Але нову роботу я ніяк не могла знайти. І от коли мені вдача посміхнулася, я знайшла роботу, і нібито все ставало на свої місця, почалася пандемія. В результаті мене звільнили. Я в повному відчаї. Мене нікуди не беруть, всюди відхиляють мою кандидатуру. Грошей не вистачає, бідність, мама працює в Макдональдсі. У нас безліч кредитів і боргів.
В особистому житті теж нічого хорошого. За свій вік я зустрічалася лише з двома хлопцями. Я дуже серйозно ставимося до стосунків, і бережу себе для того єдиного. А чоловікам зараз таке не подобається. У всіх моїх друзів вже є сім’я, діти, і я відчайдушно намагаюся зустріти свою другу половинку.
Останнім часом я просто втратила інтерес до життя. Я розумію, що час минає, а моє життя схоже на болото, з якого я не можу вибратися.
