— Я більше не поїду робити ремонт твоїй мамі. Досить! — твердо сказала Анна.
Вона сиділа на кухні затишного заміського будиночка, зосереджено дивлячись на екран телефону. Пальці тремтіли, поки вона читала повідомлення від чоловіка:
«Привіт, люба! Мамочка просить тебе про допомогу. Час знову робити ремонт. Треба пофарбувати коридор і кухню. Будь ласка, допоможи їй».
Анна скривилася. Те саме щоліта: свекрусі знову потрібна допомога з фарбуванням. Не раз вона намагалася переконати Валентину Аркадіївну, що можна обійтися косметичним ремонтом — наклеїти шпалери, застелити лінолеум, поставити плитку на стелю.
— Ні-ні, навіть не проси, — відмахувалася літня жінка. — Ці ваші сучасні матеріали — суцільна хімія! Шпалери — шкідливі, плитка — взагалі невідомо з чого, а пластикові вікна погіршують самопочуття…
Анна ще могла б якось змиритися з цією любов’ю до традицій, якби це не ускладнювало життя їхній молодій родині. Не відповівши нічого чоловікові, вона рішуче відклала телефон і взялася до вечері.
Коли ввечері Андрій повернувся з роботи, Анна вирішила поговорити з ним відверто.
— Послухай, Андрію. Мені не подобається постійно відчувати себе винною, ніби я зобов’язана допомагати твоїй мамі. У нас своє життя, свої справи… Я ж не раз пропонувала зробити ремонт по-людськи — шпалери, плитка, лінолеум. Вона щоразу категорично відмовляється. Ну от хай тепер або сама фарбує, або когось наймає.
Здивований Андрій, який зовсім не очікував такого категоричного «ні», розгублено пробурмотів:
— Емм… я розумію… Але ж мама живе сама, їй важко… Ремонт — це все-таки фізична робота…
— Я все це знаю! — перебила його Анна. — Але вона вперто не хоче навіть розглянути інші варіанти. І звикла, що я при першому її слові кидаю все й мчу допомагати. А мені що, приємно проводити вихідні з валиком і фарбою в руках? — Анна схрестила руки.
З її рішучого погляду Андрій зрозумів: дружина справді розсердилася й готова боротися до кінця.
— Гаразд, я ще раз поговорю з мамою. Спробую пояснити їй, що світ змінився, і тепер є інші способи, крім фарбування, — зітхнув Андрій.
— Може, не варто відкладати? Все одно ця розмова має відбутися, — не поступалася Анна.
Чоловік кивнув і набрав номер матері. Проте вечірня розмова виявилася марною.
Уже наступного дня свекруха знову з’явилася — цього разу з вимогою. Її голос був різким і холодним. Вона одразу ж почала обурюватися, не приховуючи роздратування.
— Андрійку, навіщо ти взагалі одружився з цією жінкою? — буркнула Валентина Аркадіївна.
Анні стало неприємно чути таке. Вона глибоко вдихнула й відповіла спокійно, але твердо:
— Вибачте, Валентино Аркадіївно, але я теж людина. У мене є робота, домашні обов’язки, своє життя. Якщо вам потрібна допомога — зверніться до фахівців або сусідів. Є ж фірми, які займаються ремонтом і оздобленням. Ви ж якось фарбували стіни й коридор, коли ще мене не було у вашому житті. Та й краще було б усе ж використовувати сучасні матеріали: шпалери можна оновлювати кожні п’ять років…
Свекруха на мить замовкла, склала руки і посміхнулася:
— Ці ваші «новинки» — суцільна хімія.
Ці слова остаточно вивели Анну з рівноваги. Вона більше не стримувалася:
— Саме так, минають віки, технології розвиваються, а ви все стоїте на місці! Скільки можна чіплятися за минуле? Прийміть уже нове — воно ж полегшить вам життя!
У повітрі зависла напружена тиша. Свекруха мовчки розвернулася й вийшла, голосно грюкнувши дверима.
Минуло кілька тижнів, але стосунки залишалися натягнутими. Валентина Аркадіївна більше не просила про допомогу, але й на контакт не йшла.
— Давай запросимо спеціалістів. Вони оглянуть будинок, скажуть, що потрібно й у яких обсягах. Ми оплатимо все самі. Може, тоді твоя мама нарешті побачить, як це зручно? — запропонувала Анна.
— Гарна ідея. Спробую її переконати, — пожвавився Андрій і набрав номер матері.
Але Валентина Аркадіївна була в своєму звичному образі — на дзвінки й повідомлення не відповідала. Тож чоловікові довелося їхати до неї особисто. Вона відчинила двері, та щойно дізналася, про що йтиметься, одразу стала на своє.
— Мамо, ну вислухай хоча б! Ми самі все оплатимо. Тобі не треба буде витратити жодної копійки! — наполягав Андрій.
Почувши про плани щодо ремонту, Валентина Аркадіївна обурилася ще більше:
— Навіщо витрачати гроші на чужих людей? Ви ж можете удвох мені допомогти! І швидше, і дешевше!
— Вибач, мамо, але в такому разі ми більше не будемо поступатися своїм особистим часом заради твоїх проблем. Або погоджуйся на нашу допомогу за нашими умовами, або роби все сама, — відповів Андрій твердо. Він і сам здивувався, як упевнено прозвучали його слова.
Але навіть це не змінило материнської думки.
Валентина Аркадіївна образилася й повністю припинила спілкування з сином і невісткою.
Та за місяць вона вийшла на зв’язок — і новини були невтішні.
— Полізла вчора фарбувати, впала, маю проблеми з ногою, — поскаржилася вона Андрію й Анні. — Мабуть, я погоджуся на вашу пропозицію… Поки я в лікарні — робіть, що хочете.
— То я приїду по ключі? — перепитав Андрій, розуміючи: зараз головне — діяти швидко. Він добре знав матір і її здатність за день поміняти рішення на протилежне.
Урешті-решт, поки Валентини Аркадіївни не було вдома, Андрій з Анною найняли бригаду майстрів, яка швидко й якісно зробила ремонт.
Коли чоловік привіз матір додому, вона переступила поріг і, увійшовши всередину, здивовано вигукнула:
— Ой, яка ж краса! Здається, навіть дім став більшим і світлішим… Дуже вам дякую! Дарма я впиралася… А це точно нешкідливо?
— Мамо, ми залишили всі інструкції від шпалер і лінолеуму. Почитаєш сама й переконаєшся — все безпечно, — усміхнувся Андрій.
— Треба Анні зателефонувати й подякувати, — сказала жінка, потягнувшись до телефону і набравши номер невістки.
Свекруха визнала правоту невістки й щиро пошкодувала, що раніше сперечалася з нею й ображала. Відтоді вихідні більше не викликали в Анни тривоги. Вона знала: Валентина Аркадіївна більше не стане нав’язувати фарбування стін.
