Ми зустрічалися з чоловіком вже три роки, навіть не зустрічалися, а жили разом. Були знайомі з батьками одне одного, все було чудово. Але він ніяк не хотів одружуватися. Я вже йому і натякала, і прямо говорила, і казала, що дітей вже хочу, а в нього завжди безліч виправдань.
Мій біологічний годинник цокав, мені вже 30, а він то гроші збирає на житло, то займався самоосвітою, то ще якісь причуди. Та моє терпіння теж не гумове.
Подруги радили не витрачати на нього часу, знайти іншого і влаштувати своє життя. Та кохання сліпе.
Через чотири роки він нарешті наважився і освідчився мені. Вибрали дату, повідомили рідним та друзям. Та щось в середині мене змінилося, за два місяці до весілля, я зрозуміла що ми з ним зовсім різні і що я не хочу прожити життя з таким чоловіком. Звичайно, що всі оторопіли, але це був мій вибір.
Я купила квартиру, точніше взяла в іпотеку, знайшла іншого чоловіка. У нас все добре. Про час втрачений не шкодую.
Колишній тепер лікті кусає, просить повернутися, та я не збираюся двічі повторювати свої помилки.
