Світлана Анатоліївна, мама мого чоловіка, непогана людина. Але вже дуже любить хизуватися добрими справами. І вважає, раз вона зробила щось добре з власної волі, то їй за це винні, і винні чимало. Наприклад: у чоловіка якось зламалася машина, його мама дала йому в борг гроші на ремонт, а потім вимагала, щоб чоловік її всюди возив:
– Я тобі машину відремонтувала, якщо ти не пам’ятаєш. А могла б ці гроші на таксі витрачати. – говорила свекруха.
Те, що гроші їй були повернуті через 4 дні, вона благополучно викинула з голови. У неї взагалі дуже дивна пам’ять: вона пам’ятає тільки те, що їй потрібно.
Купити квартиру було необхідністю: ми втомилися платити за орендоване житло і дозріли платити за своє.
Кілька років тому, моя мама продала бабусину квартиру. Половину грошей вона віддала моїй сестрі на розширення житлоплощі, друга половина була обіцяна мені, на покупку квартири. Мама не ставила ніяких умов або вимог – просто дала гроші і все.
А от свекруха, ще на стадії розмов про своє житло, проїла мені мізки:
– Я дам вам гроші, не хочу, щоб мій син платив іпотеку. І квартиру на мене оформимо. Що голова хитаєш? Обібрати нас хочеш? Раніше у жінок взагалі власності не було. Якщо любиш мого сина – не будеш переживати, на кого житло оформлено. – хмурила брови Світлана Анатоліївна.
– Ну чому – ні. Якщо хочете на себе оформляти – оформляйте. Але тоді і всю суму вносьте зі своєї кишені. – відповідала я.
Знайшовши вдалий варіант, ми з чоловіком домовилися зустрітися там і подивитися квартиру. Чоловік приїхав не один, а зі своєю мамою.
– Повинна ж я знати, за що гроші плачу! – обґрунтувала свекруха свою присутність.
– Нам банк схвалив іпотеку, Ви ні за що платити не будете. – відрізала я.
– Тоді подивлюся, в яких умовах буде жити моя дитина. – Світлана Анатоліївна аж ніжкою притупнула, наполягаючи на своєму.
30-річна «дитина» закотив очі, але перечити своїй матері не став.
Квартира мені сподобалася – 2 ізольовані кімнати, велика кухня, хороший ремонт. Я була у захваті. Квартира була порожня, тому дуже легко було уявити себе господинею. Уявну розстановку меблів перервала Світлана Анатоліївна:
– Тут стіни пофарбувати треба буде, в зелений, кажуть – він заспокоює. Душову кабінку прибрати, поставити нормальну ванну. Я саме міняти зібралася, свою вам віддам, не дякуйте. Світла замало тут, та й поверх 7, діти будуть – раптом випадуть, знаю я, яка дружина у тебе неуважна. – останню фразу свекруха прошепотіла гучним шепітом на вушко моєму чоловікові.
Вдома, ще раз все обговоривши, ми вирішили – беремо!
Ось тільки замість іпотечних коштів, чоловік взяв гроші у своєї матері. Так у нашій квартири з’явилася «головна господиня». Вона командувала, як розставити меблі, купила нам яскраво-помаранчеві штори з кислотно-зеленою облямівкою, і викликала сантехніка, щоб він демонтував душову кабінку, щоб вона могла її забрати. Само собою, вона забрала собі комплект ключів і ходила до нас, як до себе додому.
В суботу вранці, ми з чоловіком прокинулися і пішли на кухню снідати. На кухні була Світлана Анатоліївна. Вона, стоячи на табуретці, наводила свій порядок в кухонних шафках. Почувши, що ми тут, вона лише сказала:
– А я от не стала вас будити, думаю – втомився син, весь тиждень працював, нехай поспить, а я посиджу тихенько. Зараз майстер приїде, за душовою. А ванну вже везуть до вас. Гарна ванна, добротна. Ще твої бабуся з дідусем в ній милися. – свекруха поплакала, злізла з табуретки і повернулася до нас. – А це що за безсоромність? Ну-ка швидко, пішли, одяглися!
Тут вже у мене здали нерви.
– Ось ще! Я – у себе вдома, як хочу, так і ходжу. А Вас сюди сьогодні не кликали і не чекали. Попереджати треба про свій прихід, заздалегідь. – я пройшла повз свекрухи і поставила чайник.
Я відчувала себе правою на всі 100%: я у неї нічого не просила і не брала. Гроші вона всучила моєму чоловікові мало не силою. Чому моя мама не приходить до нас, як до себе додому? Адже вона теж оплатила половину квартири. Я вхопилася за цю ідею, поставила чашку на стіл і пішла в кімнату. Знайшовши телефон, я подзвонила мамі:
– Мамо, привіт. Ти сильно зайнята? Можеш приїхати? Свекруха в мене тут, життя не дає. Вважає себе господинею. Ну так. Скажеш ось що …. – я видала мамі інструкцію і стала чекати.
Дзвінок в двері пролунав через 40 хвилин. Двері відкрила Світлана Анатоліївна – вона ж господиня, значить до неї прийшли.
– О, свахо, здрастуй. Давно не бачилися. А розкажи-но мені, що це ти губу на душову кабінку розкотила? Я її собі заберу! Я оплатила половину цієї квартири, значить вона моя! Знаєш, я тут подумала – дурні у нас діти, нетямущий. Переїду-ка я до них сюди жити! А що? Маю право – я їм квартиру купила! – мама почала свій виступ.
Лайка між мамою і свекрухою була феєрична. Зрештою, вони обидві зібралися і пішли. Як я потім дізналася, вино пити за столом переговорів. Вже не знаю, як мамі це вдалося, але свекруха більше не вважає себе господинею і приходить, заздалегідь подзвонивши.
