– Я до тебе завтра не можу приїхати. Але без подарунка ти не залишишся: шапку у тебе залишила, її забирай, дарую! Вона майже нова, я її всього один раз одягла. Мамочко рідна, да я ж все життя про такий подарунок мріяла! Мало сльозу не пустила від такої неймовірної щедрості і турботи свекрухи

Спеціально для сайту osoblyva.

Ще місяць тому возила я свою свекушеньку до лікаря. Вона тоді забула шапку у мене в машині. Звичайна собі бабська шапка, ядовитого фіолетового кольору, їх у кожному переході по сто гривень продають.

Так от, цілий місяць Галина Іванівна не могла свою шапку забрати, а мені завезти було зовсім не по дорозі, так ця шапка і жила в мене в машині.

Через місяць люба свекруха телефонує, з Днем народження мене вітає, а потім видає:

– Я до тебе завтра не можу приїхати. Але без подарунка ти не залишишся: шапку у тебе залишила, її забирай, дарую! Вона майже нова, я її всього один раз одягла.

Мамочко рідна, да я ж все життя про такий подарунок мріяла! Мало сльозу не пустила від такої неймовірної щедрості і турботи свекрухи. Подякувала від душі, чоловікові похвалилася. Він тільки рукою махнув.

Через кілька днів, проїжджаючи повз смітники, хотіла викинути це фіолетове непорозуміння. яке мені вже більше місяця очі музолило.

Припаркувалася, вийшла. Дивлюся – мужик біля тачки стоїть, фари ганчіркою натирає. Мене осінило: подарунок-то корисний виявився! Фари моїй ластівці протерла шапчонку, душа відразу радіти почала. Мені сподобалося. Кинула шапку під сидіння, буде при ділі.

Через тиждень Галина Іванівна поцікавилася: – Ну як, подобається шапочка?

– Фантастична! – із захопленням прощебетала я, уявивши чистенькі фари. Це було краще терапії у психолога – раз, фари натерла, настрій до небес злетів. Обалдєть просто!

Ну я після новорічних свят таки сталось те, що рано чи пізно мало таки статись: Галина Іванівна застукала мене за процесом натирання фар. Я сама винна: ​​зачастила з цією справою, майже при кожній зупинці хоч разочок, але пройдуся чудо-релакс-ганчіркою по фарам. Як вона примудрилася впізнати в забрудненій грудці свою колишню шапку – хто знає? Але факт залишається фактом, виття стояв на всю округу:

– Ти … Я ж … Подарунок … З любов’ю … А ти …

– Саме так – подарунок! – огризнулася я. – Моя шапка, що хочу, те й роблю.

У мене вдома штук шість шапок лежить. Я ж їх нікому не дарую, хоча могла б. Так навіть тій же Галині Іванівній вручити. Тільки там запити: хлібопічки, мультиварки, телевізори.

Вона поскаржилася синові на мою поведінку.

– Дурницями займаєшся, викинь ти цю шапку, – попросив чоловік. Я, як слухняна дружина, кивнула. На наступний день в переході купила таку саму фіолетову шапку. Показала її чоловікові, представивши в ролі нової ганчірки для протирання фар. Він закотив очі, але промовчав.

У Галини Іванівни попросила вибачення, увімкнувши ангелочка: винна, не подумала, що з мене, недалекої, взяти? Мовляв, шапка принесла мені стільки тепла, а тканина яка класна, що я не стрималася і купила таку саму. Нова шапка відлетіла в смітник. Фари, як і раніше, тру шапкою свекрухи, яку вона залишила у мене в машині, а потім подарувала мені на день народження.

Читайте також: За шість років моя мама бачила онука два рази, а тут зволила запросити в гості втретє. А потім розповіла мені, яка я сволота невдячна, що неоцінила її доброго пориву і виставила мене за двері

Всім добре: Галина Іванівна «домоглася свого», змусивши мого чоловіка притиснути мені хвіст. Чоловік вдячний за його «виконане» прохання. І я: виявляється, мені тільки цього ритуалу для повного щастя не вистачало.

Милі дами! Якщо свекрухи дарують вам всілякі нісенітниці – беріть! З посмішкою беріть. Будь-якій дурниці можна знайти застосування.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!