— Я думала, у нього все стабільно, а він просто гарно брехав.
— Ти ж казала, що в Вадима все є: квартира, машина, стабільна робота! — обурено кричала Катерина у слухавку. — А він виявився звичайним невдахою, який ледве зводить кінці з кінцями!
— Сама винна, треба було перевіряти, — холодно відповіла їй Олена. — Я ж тобі чоловіка не нав’язувала.
Усе почалося три місяці тому, коли Олена сиділа в кафе зі своєю колегою Катериною. Та вкотре скаржилася на самотність і постійну нестачу грошей.
— Тобі пощастило, — зітхала Катерина, помішуючи остиглу каву. — У тебе Вадим, стабільність, достаток. А я в свої тридцять п’ять досі орендую кімнату й рахую копійки.
Олена хотіла було заперечити, що не все так райдужно, як здається, але промовчала. Навіщо засмучувати подругу розповідями про те, що Вадим останнім часом став дратівливим, що вони майже не розмовляють, а вечори проводять у різних кімнатах?
— До речі, як твій чоловік? — раптом пожвавішала Катерина. — Давно його не бачила.
— Нормально, багато працює, — коротко відповіла Олена.
Наступного дня Катерина несподівано зателефонувала:
— Слухай, я сьогодні Вадима у торговому центрі зустріла. Втомлено виглядав. Запросила його на каву — не змогла пройти повз.
— І як? — насторожено запитала Олена.
— Та просто поговорили. Знаєш, він скаржився, що ти його не цінуєш. Каже, приходить додому — а там лише претензії й вимоги.
Олена відчула, як у серці піднімається хвиля обурення.
— Я його не ціную? Це я, яка п’ятнадцять років створювала йому всі умови для кар’єри, виховувала доньку майже сама?
— Не заводься, — примирливо сказала Катерина. — Просто чоловікам теж потрібна підтримка. Може, варто бути трохи м’якшою?
Після тієї розмови Олена ще довго не могла заснути. Невже вона справді стала надто вимогливою? Може, Катерина має рацію?
Наступного ранку Олена приготувала улюблений сніданок чоловіка й намагалася бути особливо лагідною. Вадим здивувався, але видно було, що розтанув.
— Дякую, Олено, — сказав він, допиваючи каву. — Давно ми так не сиділи разом.
Жінка з полегшенням зітхнула. Можливо, ще не все втрачено, ще можна все виправити. Але вже за тиждень Вадим повернувся додому дивно піднесений.
— Уявляєш, сьогодні з Катериною випадково зустрілися під час обіду. Вона мені розповідала про новий стартап — так цікаво! Я навіть думаю вкластися.
— З Катериною? — Олена відчула, як неприємний холодок пробігся тілом. — Ви тепер часто бачитесь?
— Та іноді. Вона єдина, хто вірить у мої ідеї. А ти ж завжди кажеш: «Думай про стабільність, про сім’ю». А людині ж треба рости, розвиватися!
— Вадиме, тобі сорок два роки, у нас іпотека й донька-підліток. Які ще стартапи?
— Ось! — вигукнув чоловік. — Ось про це і казала Катерина. Що ти мене обмежуєш, не даєш рости!
Із цього моменту все пішло шкереберть. Вадим почав постійно затримуватись на роботі — нібито через важливі зустрічі. На вихідних їздив на «нетворкінгові заходи». А Олена все частіше ловила себе на думці, що вже не впізнає людину, з якою прожила п’ятнадцять років.
Ситуація змінилася за місяць. Вадим урочисто заявив:
— Я звільняюся з компанії. Хочу розвивати свій проєкт. Катерина каже, що у мене величезний потенціал, і я марную його, працюючи на когось.
— Ти у своєму розумі? — Олена не повірила власним вухам. — Ти провідний розробник із вагомою зарплатою, а хочеш все кинути заради примарного стартапу?
— Саме це мені й треба було почути, — гірко всміхнувся Вадим. — Для тебе важливі лише гроші. А для Катерини — я сам. Мої мрії, мої прагнення.
— Не смій порівнювати мене з нею! — спалахнула Олена. — Я п’ятнадцять років була поруч із тобою, підтримувала в усьому. А вона просто…
— Просто що? — виклично глянув Вадим.
Олена не знайшла, що сказати. У глибині душі вона вже розуміла, що коїться, але не хотіла в це вірити.
Наступного дня Вадим справді звільнився. Олена намагалася достукатися до його здорового глузду, але він тільки відмахувався:
— Ти просто заздриш, що я наважився на те, на що в тебе духу не вистачає.
Гроші танули з лякаючою швидкістю. Вадим вклався в якусь криптовалюту за порадою Катерини, купив дороге обладнання для «домашнього офісу», оплатив купу курсів і тренінгів. Став відстороненим та більш серйозним.
— Тату, чому ти більше не розмовляєш зі мною? — якось спитала їхня донька Маша.
— Я зайнятий важливим проєктом, — відмахнувся Вадим, не відриваючи погляду від ноутбука.
— Важливішим за мене? — у голосі дівчинки звучала образа.
— Машо, не чіпляйся до тата, — втомлено сказала Олена, обіймаючи доньку. —
Пішли на прогулянку.
Маша відмовилася.
Розв’язка настала несподівано. Олена повернулася додому раніше через скасовану нараду — і застала чоловіка з Катериною в досить недвозначній ситуації.
— Навіть не здивована, — констатувала вона, глянувши на розгубленого Вадима і усміхнену колишню колегу.
— Олено, це не те, що ти думаєш… — почав було Вадим.
— Та годі вже, — перебила його Катерина. — Все вже сталося. Олено, ти сама винна. Не вмієш цінувати чоловіка — не нарікай, коли його хтось забирає.
— Та забирай на здоров’я, — спокійно відповіла Олена. — Тільки врахуй, дорога моя, цей «успішний айтішник» уже три місяці без роботи. Його стартап — мильна бульбашка, а заощадження майже закінчилися. Удачі вам обом.
Обличчя Катерини витягнулося:
— Що значить без роботи? Вадиме, ти ж казав, що просто працюєш віддалено!
— Я… я розвиваю свій проєкт, — пробурмотів чоловік.
— Який ще проєкт?! — голос Катерини став пронизливим. — Ти мені брехав?
Олена не стала дослуховувати сварку. Вона пішла збирати речі доньки, вирішивши тимчасово переїхати до батьків.
Розлучення минуло швидко. Вадим не опирався, певно, розуміючи, що накоїв. Катерина кинула його майже одразу після того, як дізналася про реальний стан справ. Чоловік залишив квартиру дружині і дочці, а сам переїхав до своєї матері.
— Можна мені повернутися? — подзвонив він через пів року. — Я усвідомив, яку дурість зробив. Катерина просто використала мене, а я повівся як хлопчисько.
— Ні, Вадиме, — твердо відповіла Олена. — Ти зрадив не тільки мене, а й доньку. Заради примарних обіцянок сторонньої жінки ти зруйнував сім’ю. Таке не пробачається.
— Але я вже повернувся на роботу, все налагодиться…
— Для тебе — можливо. Для нас — вже ні. Просто плати аліменти й час від часу телефонуй Маші. Більше нічого не треба.
Олена поклала слухавку й подивилася на доньку, яка сиділа за кухонним столом і робила домашнє завдання. В домі з’явився спокій — той, якого не було останні місяці життя з Вадимом.
— Мамо, а ми впораємось? — спитала Маша, підвівши голову від підручника.
— Обов’язково впораємось, — усміхнулася Олена. — Ми ж команда.
І вона знала: це правда. Бо справжня сила — не в статусі чи грошах, а в умінні зберегти гідність і рухатись далі, що б не сталося.
