Я картаю себе за свої вчинки, за це, мені дуже соромно і кожен раз обіцяю собі більше так не поводитися. Ніяк не можу впоратися зі своїм характером

Мені до ідеалу дуже далеко, хоча я завжди прагну до цього. Хлопець говорить, що в мене така натура, якій все не так. Я легко можу зробити йому зауваження або висловити своє незадоволення, навіть по самій найменшій дрібниці. Все повинно бути по-моєму, і ніяк інакше.

Вдома я стаю зовсім нестерпною, від цього в першу чергу переживає моя мама, я можу їй  накричати, хоча потім себе картаю за це, мені дуже соромно і кожен раз обіцяю собі більше так не поводитися. Ніяк не можу впоратися зі своїм характером, хоча на роботі – старанний працівник, неконфліктний, терплячий і нікому ніколи не кричу, критику сприймаю мовчки і роблю з неї висновки, з друзями – весела, хороша людина, але не вдома. Вдома мене як хтось підмінив.

Все почалося з того моменту, як у мене з’явився хлопець і я намагалася все приховувати від мами, не говорити з нею про нього, посилаючись на те, що вона в будь-який момент може влізти в наш затишок, і зіпсувати його. Та й як такими подружками ми з нею ніколи і не були, скоріше б сказала, що я її поважаю і боюся. Я стала дратівливою, вранці зі мною не говоріть, ввечері мене не чіпайте, а то я вже незадоволена. Жару в грубку підкидав і мій батько, весь час чіпляючись до мене.

Коли почала працювати то все стало ще складніше. Після відпрацьованих восьми годин приходила додому і всю негативну енергетику виливала на маму. Хоч цього не хотілось, але кожен день це повторялось. Я розумію, що вона мене любить, старається для мене. Взагалі я не погана людина, нібито і добра, підтримую, співпереживаю, якщо щось підібрати купити з мамою завжди йду, раджу їй, вона сміливо довіряє моєму вибору і смаку, але мій характер, бажає бути кращим. Іноді думаю, можливо, це через те, що мама постійно мені робить зауваження, навіть по будь-якій дрібниці, батько вічно чіпляється, а я  вбираю все погане, як губка. Зараз у мене ще більше став складний характер, я намагаюся відгородити себе від них, і якщо є вільна хвилинка, закриваюсь в кімнаті, що б хоч трохи побути наодинці.

Єдиним виходом зблизитися з батьками – це з’їхати від них і жити своїм життям, а до них приходити в гості допомагати. Сподіваюся, що скоро так і буде, адже я не хочу робити неприємне своїй мамі, так як шалено її люблю.

Фото pixabay.com