Шостий рік ми з Маринкою, так звуть мою молодшу сестру, не спілкуємося, але мама завжди намагалася нас примирити, то ніби випадково зустрінемося у мами, то ще щось вигадає, тільки у неї нічого не виходило.

Хоч ми і не спілкувалися але все одно, мені було цікаво, як там моя молодша сестричка.

Через маму, дізналася що мій колишній і від неї пішов, прожили вони недовго, знайшов іншу, молодшу, хоча куди ще молодшу, Маринці на той момент було всього двадцять чотири роки.

Нещодавно нашої мами не стало, але навіть прощаючись з нею, ми не обмінялися жодним словом. Я бачила, що сестра хотіла підійти, поговорити, але не наважувалася.

Потім довго думала про нашу сварку і раптом, мені так захотілося обійняти її, адже ми з сестрою залишилися одні на всьому білому світі.

Я не витримала і подзвонила сестрі, добре мама змусила взяти і зберегти номер телефону.

Відповіла вона відразу. Ми домовилися зустрітися. Зустрівшись в усьому розібралися, довго плакали і зрештою примирилися.