Я повернулася в розгромлену квартиру: ні чоловіка, ні дочки, ні заощаджень, тільки записка “Не шукай, ми не повернемося. Я тебе не кохаю”

З Андрієм ми прожили разом шість років, за цей час стосунки якось охололи. Чоловік став більш замкнутим, часто пропадав на роботі. Я навіть забула, коли востаннє ми кудись разом вибиралися.

І я зробила дурість, вирішила завaгiтніти, щоб знову оживити наші стосунки. Я любила чоловіка, дуже любила, і сумувала за тими часами, коли ми тільки починали жити разом. Джерело.

На подив, новину про майбутнє батьківство Андрій сприйняв зі щасливою усмішкою, він схопив мене і почав кружляти по квартирі. З цього дня чоловік змінився. Він не затримувався на роботі, ходив зі мною гуляти, їздив до лікарів. Я думала, що нарешті все налагоджується. Але це була всього лише щаслива оболонка.

День полoгів збігся з передоднем Нового року. Ліза народилася о 23.15, бій курантів я зустріла вже щасливою мамою. Тата по телефону ми вітали вже разом, він довго слухав перше привітання дочки, а я не могла натішитися на свою красуню.

Виписка відзначилася гарними фотографіями, де відобразили першу зустріч з Лізочкою. Бабусі і дідусі розчулені, Андрій не хотів її спускати з рук. В якусь мить я відчула себе зайвою, чоловік навіть не поцілував мене, не спитав про самопочуття.

Андрія можна було назвати чудовим батьком: він міняв підгузки, купав, вставав по першому крику, колисав. Здається, що було б молоко, він би навіть годував дочку, але доводилося її віддавати мені. Чим далі, тим більше. Весь свій вільний час чоловік присвячував Лізі, я навіть стала ревнувати, постійно себе обсмикувала, адже він так любить нашу дочку.

У рік у мене почалися проблеми з лактацією, і ми ввели суміш. Я не думала, що все так обернеться. Чоловік збирався з донькою з’їздити до своєї мами, лише дві години на машині. Я обурилася, що поїхати сьогодні не зможу, була записана до лікаря, і він про це знав.

Андрій погодився почекати, з важким серцем я поїхала. А повернулася в розгромлену квартиру: видно, що збиралися в поспіху, ні чоловіка, ні дочки, ні заощаджень, тільки записка «Не шукай, ми не повернемося. Я тебе не кохаю.”

Читайте також: Я завжди вважала його зарозумілим золотим хлопчиком, але безтямно закохалася. А потім одногрупики дізналися, що я прибиральницею працюю

У цей момент щось всередині обірвалося, а всі пазли склалися воєдино, тільки заради доньки Андрій терпів мене поруч, а коли стала не потрібна, він викрав Лізу і втік. Ніхто не знав про плани чоловіка, його батьки прийшли в жaх від того, що сталося. Я кинула всі сили на пошуки.

Минуло два роки, а біль так і не притупився. Хто говорить, що час лікує? Щодня я не опускаю руки, я шукаю свою дитину, сподіваюся і чекаю.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram