Я познайомилася з коханим на роботі. Як тільки він з’явився на порозі мого кабінету, моє серце було готове вистрибнути. Я зрозуміла, що це він, той самий. Два роки тривали наші щасливі стосунки, а потім почалися проблеми

Закохалася по вуха. Спочатку я не показувала своїх почуттів, ігнорувала його. Бачила його на роботі кожного дня і мені цього вистачало.

Через декілька тижнів він почав залицятися до мене, запросив на побачення й у нас закрутився роман. Згодом я звільнилася, а наш роман перейшов на новий рівень. Я бачила, як горіли його очі, коли я була поруч, він був готовий носити мене на руках.

І ось, через 2 роки, ми вирішили жити разом. А потім все змінилося. Коханий почав скаржитися, що я погано прибираю, на приготування їжі, хоча я завжди тримала квартиру в чистоті. Бувало, що десь на шафі з самого верху не витерла пил, коли робила генеральне прибирання витирала всюди, але з моїм маленьким зростом не настрибаєшся кожного дня. На що я відповіла, що може й сам протерти, якщо це так дратує його.

Я щовечора готувала все свіже, щоб вчорашнього він не їв. Супи коханий взагалі не признавав. Їх готувала тільки для себе. Намагалася багато не наготувати, щоб не залишалася їжа і не викидати її. Звичайно бували моменти, що я лінувалася стояти біля плити або поверталася втомленою з роботи, от тоді й починалися претензії. Траплялося, що я на роботі, а чоловік був вихідний, то вдома пальцем об палець не вдарить. Ні прибрати, ні приготувати, чекав коли я повернуся.

З дому його не витягнеш, він або на дивані сидів, або до друзів йшов. Я терпіла, намагалася мовчати, але терпець увірвався і я висловила все що накипіло. На що коханий образився, зібрав речі й поїхав. Я намагалася зупинитися його, а він сказав, що втомився від непорозуміння.

Душа болить, серце плаче, я його кохаю, хоча розумію, що так буде краще. Відпустила його, щоб не мучити ні себе, ні його.