Я сподівалася, що після повернення з армії він зміниться. Змінився, але в гірший бік. Я була малою, недосвідченою дівчиною, яка наївно вважала, що чоловіка можна «поставити на вірний шлях» спільна дитина. Як же я помилялася

Як же я хотіла швидше подорослішати. З дитинства була пампушкою, звичайно всі насміхалися наді мною і як наслідок – самотній підліток, росла з матір’ю і бабусею, без батька, без хлопців і взагалі без чоловічої уваги. Тому зовсім не дивно, що в 17 років, без тями закохалася в першого, хто хоч якось звернув на мене увагу. У день свого 18-річчя переїхала жити до нього, мама моя була здивована і це, м’яко кажучи. Але я так хотіла чоловічої уваги, простих ласкавих слів, не кажучи вже про більше.

Коханий не працював і почав вживати міцні напої. Жили на мою стипендію і зарплату його матері. Через 7 місяців з дня нашого знайомства він пішов в армію на рік, а я, на його прохання, залишилася жити з матір’ю. Рік минув важко, я сильно сумувала за ним – попри те, що за пів року, що ми були разом, ми постійно сварилися, я навіть декілька разів збирала речі, щоб повернутися додому та він мене вмовляв залишитися.

Я сподівалася, що після повернення з армії він зміниться. Змінився, але в гіршу сторону. Я була малою, недосвідченою дівчиною, яка наївно вважала, що чоловіка можна «поставити на вірний шлях» спільна дитина. Як же я помилялася.

Коли синові виповнилося 10 місяців, я зібрала речі й пішла від нього. Терпіти більше не було сил. Це був дуже тяжкий для мене крок. Потім слідували виснажливі 2,5 роки, малий не спала ночами. Не знаю як я це все витримала.

Я ображалася на Бога, не розуміла за, що це все мені. Почала спілкуватися з чоловіками в соціальних мережах. Але швидко зрозуміла, що всім там явно потрібно не те, що мені! А я так прагнула віддати комусь своє кохання і турботу, крім мого сина. Моя ніжність вилилася в усі боки, але ніхто не хотів її ловити, всі хотіли не ніжності, іншого.

Одного разу випадково познайомилася з досить цікавим молодим чоловіком. Біля храму на Великдень. Ми обмінялися номерами телефонів і почали спілкуватися. Так і закрутилося. Він був іншим, йому потрібна була моя ніжність і кохання, сім’я.

Через три місяці ми одружилися та обвінчалися. Він виховує мого сина як свого рідного. Носить мене на руках. Я навіть плачу вночі від щастя і знову питаю у Бога: “За що?”. Тільки з посмішкою і сльозами радості в моїх очах.