Я сиділа в саду на галявині і витирала сльози. А вони все капали і капали

Ось життя як цікаво влаштоване Шукаєш-шукаєш свого єдиного. До тридцяти років починаєш розуміти, що той ідеал, який був у тебе в сімнадцять – чистої води божевілля. У реальному житті все набагато складніше, і ідеальних немає. Ти починаєш подумки перебирати наявний контингент, намагаючись відшукати більш-менш підходящу кандидатуру. Береш, так би мовити, її на “доопрацювання”. І ось уже півроку живеш з цією своєю кандидатурою, “притираючись”, згладжуючи і свої нерівності характеру. Іноді, навіть трохи на шкоду собі. Але, як підсумок – звикаєш до цієї своєї половинки. А вже якщо він любить тебе душею і тілом, то здається, що можна і заміж за нього виходити.

Так ні! Раптом звідки не візьмись, як сніг на голову, звалюється той самий принц, якого ти до тридцяти років чекала. Що робити?

Мій цивільний чоловік Олег – спокійний домашній «ботанік», який не проти, правда, і галасливих компаній, але завжди якось відсиджується в стороні. Інтелігентний чоловік, досить галантний і респектабельний. Є у нього явний недолік – дуже вже ревнивий. А я людина товариська, як там по психології вчили, «людина-дзеркало», екстраверт. Мені необхідно щось відображати..

З настанням пори відпусток ми з Олегом планували пожити якийсь час в селі на батьківській дачі. До нас приїхали погостювати моя найкраща подруга Наталя зі своїм бойфрендом Іллею. Ілля якраз і був тим самим снігом на голову – принцом .

Читайте також: Вона повернулась до свого чоловіка з моїм дитям під серцем

Познайомилася я з ним випадково – спілкувалися по роботі. Коли я зрозуміла, що він і є той самий мій ідеал то, щиро бажаючи щастя своїй подрузі, познайомила їх. З тих пір Ілля вхожий в нашу компанію. Наталя була рада знайомству, та й Ілля, по-моєму, відчував себе прекрасно. Це я спеціально сама собі палиці в колеса вставила, щоб уже напевно з ним не бути – і Олега не кидати, і Наталі життя допомогла налагодити.

При зустрічах всієї компанії ми дуже жваво з ним розмовляли, дискутували, і я все більше переконувалася, що Ілля і є мій чоловік. Олег ревнував, хоч я жодного приводу не давала. Ну, він до всіх ревнував, такий вже характер, не сидіти ж через це в клітці ?! З Наталею ми ще більше здружилися, вона, напевно, розуміла, який я їй діамант подарувала, і була вдячна. Але теж частенько говорила про ревнощі. Що начебто все добре у них, але якось не відчуває вона у відповідь відчуттів з боку Іллі.

Так ось – червень. Літо. Жили ми на нашій дачі вже тиждень – ми з Олегом в одній кімнаті, Наталя з Іллею – в інший. Разом відпочивали: в ліс там, на озеро. Чоловіки рибалили іноді, ми з Наталею в грядках возилися. Всім добре. Особливо мені, так як поруч і “надійна стабільна” половинка, яка дбала і опікала мене, як дитину. І мій ідеальний чоловік теж поруч, з яким спорідненість. Правда, на ніч він усамітнювався з Наталею в сусідній кімнаті. Але ревнощів з мого боку не було.

Через тиждень мене викликали з відпустки на роботу, так як не було кому йти на конференцію, а наш представник захворів. Потрібно було терміново їхати в місто. Так співпало, що Іллі теж щось потрібно було на роботі. Ми вранці рано поїхали, пообіцявши до вечора повернутися. Але не повернулися, тому що Іллі довелося залишитися чергувати в лікарні. Він там хірургом працює. А я зателефонувала Олегу, що ми не приїдемо, і залишилася в міській квартирі. В село ми повернулися тільки на наступний ранок.

Тут мене приголомшила Наталя:

– Полін, я сама як там не є скoтина, прости мене. Ми з Олегом сьогодні вночі . Ну, загалом, ми ,були разом.

Найголовніше, що вони, зрадили нам фізично. А ось ми їм – душами. Тому зраду я могла легко пробачити. Наталі цього я розповідати не стала, вона б не зрозуміла. Від цього ще більше скребло на душі. Тобто, вона чесно у всьому зізналася, її душа зазнала полегшення. А я десь там, в іншому вимірі, була з Іллею. Але тут, в реальному житті ми не були близькі, не перейшли кордон недозволеного. Тому для оточуючих це зрадою не вважалося .

Я сиділа в саду на галявині і витирала сльози. А вони все капали і капали.

– Гей, журавлику! Допомога потрібна? – ззаду нечутно підійшов Ілля і обійняв мене за плечі.

– Потрібна, – я посміхнулася крізь сльози.

– А я тебе шукав, – він обійняв мене ще міцніше і пошепки додав, – все життя.

Так і почалась наша дорога до щастя. І я ні про що не шкодую. Сподіваюся, що Олег з Наталею теж!

Поліна Вертинська

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram