– Я так не можу! Ну не можна починати так сімейне життя! – журилася моя подруга Свєта незадовго до свого весілля.
– А чого ти зараз всполошилась? У тебе весілля на носі, пізно вже посипати голову попелом. Розслабся і готуйся до весілля, – намагалася я відволікти подругу від сумних думок.
– Ні! Мене совість мучить! Я все йому розповім! – Не вгамовувалася Світлана.
– Навіщо? Все ж добре у вас. Ну хіба мало, що там було 100 років тому. Навіщо ворушити минуле? Нікому не стане краще, якщо ти йому все розкажеш – ні тобі, ні йому. Так що просто викинь це з голови.
Я сподівалася, що Свєта прислухається моєї поради і здорового глузду, і не стане розповідати нареченому про те, що кілька років тому по дурості зрадила його з колишнім колегою по роботі (одруженим, до речі), але Свєта не захотіла тягти цю неприємну правду в поодинці, і таки розповіла все своєму бойфренду.
Весілля, звичайно ж, не відбулося, і замість однієї щасливої родини ми бачили двох нещасних молодих людей.
Нам з дитинства втовкмачували, що краще гірка правда, ніж солодка брехня. Але, на жаль, не пояснили, як далі жити з цією гіркою правдою, і кому вона взагалі здалася. Я не знаю людей, які були б щасливі, дізнавшись гірку правду. Вона майже завжди робить людей нещасними.
Як би не хотілося нам жити в світі абсолютної чесності, є речі, про які краще ніколи не розповідати і ніколи не дізнаватися. До чоловіків це, до речі, теж відноситься. Якщо вже напартачили колись, просто живіть з цим далі, а не перекладайте вантаж каяття на свою другу половину.
Аморальні вчинки для тих, хто не відчуває почуття провини і вміє домовлятися з власною совістю. Якщо ви не з таких, значить подібні «фішки» не для вас. Живіть по совісті і не отруюйте життя ні собі, ні іншим.
А ви як вважаєте?
