Моя історія починається в один зі звичайних вечорів, коли, здавалося б, все йшло за планом. Я полюбила Олега за його нестримну енергетику. В його очах завжди був той дикий вогонь, який міг за мить охопити все навколо. Я пам’ятаю, як ще на початку наших стосунків він міг раптово зірватися з місця, кинути всі плани й вирушити у подорож, просто тому, що йому так хотілося. Це було спонтанно, незрозуміло і захопливо. Мене це вражало й здавалось чимось романтичним.
Ми з Олегом, моїм чоловіком, вирішили прогулятися парком, щоб трохи відволіктися від буденності. Він часто буває на взводі, і хоч я звикла до його різких реакцій, цього вечора все перетворилося на справжній абсурд.
Йдемо собі, вже темніє, і тут на нас мчить якийсь хлопець на велосипеді. Його обличчя у світлі ліхтаря виглядало досить впевнено, але щось у його погляді говорило: «Стережіться, я не збираюся ухилятися». Ми з Олегом почали повільно відходити вбік, щоб дати йому проїхати, але він продовжував мчати просто на нас. Я вже була готова ступити з тротуару на мокру траву, коли Олег різко, без попередження, буцнув хлопця ногою. Той хитнувся, але втримався на велосипеді й продовжив свій шлях, навіть не зупинившись.
— Ти що, серйозно? – запитала я, ледь тримаючись на ногах й намагаючись не показати, наскільки ситуація мене здивувала.
— Нормально все, – відповів Олег з незворушною впевненістю. – Йому треба було показати, що так не можна їздити! А що він думав?
— Ну, як завжди, – зітхнула я, розуміючи, що з Олегом краще не сперечатися, коли він у такому настрої.
Це був не перший випадок його таких «виступів». Одного разу ми їхали в маршрутці й там почалася класична історія з якимись дівчатами. Вони голосно щось обговорювали та й поводилися дещо нахабно, як це буває. Олег сидів поруч, але раптом щось його “зачепило”. Він обернувся до них й почав викрикувати:
— Ви що, королеви якісь? Думаєте, всім цікаво вас слухати?
Дівчата спершу здивувалися, потім одна з них із сарказмом відповіла:
— А вам що, заздрісно?
— Ой, які ми розумні, – Олег не вгамовувався. – Зараз би вийшли й показали, хто тут розумний! Тільки не забудьте, що тут не палац, а звичайна маршрутка.
Мені стало ніяково, я відвернулася до вікна й прикинулася, що це все взагалі не стосується мене. Але найгірше було у метро. Ми стояли на платформі, очікували поїзд, коли якийсь чоловік почав звертати на мене надмірну увагу. Він дивився на мене, робив якісь знаки. Його поведінка була дивною. Я намагалася не звертати уваги, але Олег цього терпіти не міг. Він розвернувся до того чоловіка й сказав:
— Що ти хочеш від моєї жінки?
Чоловік спершу удав, що не розуміє, про що йде мова, але потім піддався на провокацію:
— Та заспокойся, нічого такого, просто хотів зробити комплімент.
Олегу “компліментів” було достатньо. Він почав штовхати того чоловіка. Все відбувалося прямо на краю платформи і я в паніці побачила, як вони зчепилися. Той чоловік був вищий й сильніший за Олега, це було очевидно, а ще й під шафе. Мені стало страшно. Що буде далі? А якщо хтось впаде на рейки? Олег носить окуляри і я подумки вже бачила, як скло з них розлітається у різні боки. Ця думка завмерла у мені, як крижана хвиля.
— Олег, досить! – крикнула я. – Ти з глузду з’їхав?
Моя фраза, на диво, зупинила його. Вони перестали штовхатися, хоча напруження залишилося. Олег мовчки взяв мене за руку і ми швидко відійшли в інший бік. Метро загриміло і через кілька секунд приїхав наш потяг. Але цей момент залишився зі мною надовго.
Я тоді зрозуміла, ось ці постійні сутички, цей напружений стан — це вже не просто епізоди. Це стало його сутністю. Він не міг пережити навіть хвилинної несправедливості, не влаштувавши конфлікт. Його вибуховий характер руйнував усе навколо і я вже не була впевнена, чи зможу далі це терпіти. Рано чи пізно це закінчиться чимось страшним. Ми вийшли з метро мовчки.
Я тепер думаю, як мені поводитись з чоловіком аби він зрозумів, що така поведінка не припустима. Ну не може дорослий чоловік спалахувати, як сірник
