Одного вечора, повертаючись додому пізно, я зустріла Катю біля під’їзду. Вона стояла біля дверей. Обличчя у неї виглядало змарнілим, а очі були червоними від сліз.
— Катю? — покликала я тихо, але вона не відреагувала. — Що сталося? — обережно запитала я, поклавши руку їй на плече.
— Нічого, — вона різко відсторонилася, зітхаючи. — Я просто впала.
— Катю, не бреши. Хто це зробив?
Вона глянула на мене так, ніби боялася, що ось-ось провалиться під землю.
— Це все Артем. Але я не можу піти, — нарешті промовила вона. — Я кохаю його. Він обіцяв змінитися. Обіцяв…
Я була вражена. Артем завжди був грубим, але я ніколи не думала, що він може так вчинити. Через кілька хвилин з’явився Олег, сусід знизу, завжди спокійний й доброзичливий. Він підійшов та глянув на Катю з турботою.
— Знову? — запитав він тихо, дивлячись на її обличчя.
Я застигла на місці.
— Ви… ви знали? — запитала я, відчуваючи, як серце колотиться.
Олег кивнув.
— Це не перший випадок. Вона постійно до нього повертається.
Катя заплакала, закривши обличчя руками.
— Він зміниться, — прошепотіла вона. — Він сказав, що це востаннє.
— Катю, ти це вже чула, — Олег підійшов ближче, торкаючись її плеча. — І щоразу він робить тобі гірше.
Я спостерігала за цим діалогом, відчуваючи, що між ними щось більше, ніж просто співчуття.
— Ти можеш залишитися в мене, — несподівано запропонував Олег. — Я не можу більше дивитися, як ти живеш.
Катя підняла на нього погляд, її губи тремтіли.
— Я не можу, — видихнула вона. — Якщо я піду, він знайде мене. Він же не відпустить.
— Ні, — різко заперечив Олег. — Ти не заслуговуєш на це.
Я відчувала, що стала свідком чогось особистого. Їхні погляди зустрілися і раптом я зрозуміла, що Катя більше не відверталася від нього.
— Якщо ти не підеш зараз, ти ніколи не зможеш залишити свого чоловіка, — сказав Олег, торкаючись її руки. — Катю, будь ласка.
Вона глянула на нього, ніби шукала відповіді. У цей момент двері під’їзду різко відчинилися. Артем вийшов з квартири, обличчя його було спотворене люттю. Він одразу побачив нас.
— Що тут відбувається? — процідив він крізь зуби, крокуючи до Каті. — Ти знову на нього дивишся?
Катя похитала головою, але Артем уже не слухав.
— Ось воно що? — схопив він жінку за руку. — Пішли додому!
Олег став між ними.
— Не чіпай її.
— О, захисник знайшовся? — Артем глумливо посміхнувся. — Ти що, думаєш, можеш забрати в мене мою жінку?
— Вона не твоя власність, — сказав Олег, стаючи на захист Каті.
Я знала, що ось-ось почнеться щось недобре, але раптом Катя вирвалася з рук Артема й кинулася до дверей.
— Катю! — закричав чоловік, але вона побігла геть.
Олег на мить глянув на Артема, а потім кинувся за нею.
Я повернулася додому, намагаючись заспокоїтися, як почула стукіт у двері. Відчинивши їх, я побачила Катю.
— Ти в порядку? — запитала я, помітивши, що вона все ще тремтить.
Катя кивнула.
— Я не знала, куди піти, — сказала вона тихо. — Олег сказав, що я можу залишитися в нього, але я не хочу, щоб це виглядало, ніби я до нього через це пішла.
— Але ти знаєш, що він не зміниться, — відповіла я, впускаючи її до квартири. — Катю, ти не заслуговуєш на це. Ти не повинна бути з тим, хто завдає тобі болю.
Катя подивилася на мене, ніби вперше зрозуміла серйозність своїх слів.
— Що я буду робити без нього? — запитала вона. — У нас все разом: квартира, речі, плани. Я не знаю, як жити окремо.
— Ти сильніша, ніж думаєш, — сказала я. — І ти заслуговуєш на нормальне життя.
Катя сіла на стілець, провівши рукою по обличчю.
— А якщо він мене знайде? — прошепотіла вона. — Він не відпустить просто так.
— Ти можеш звернутися до поліції, якщо він почне переслідувати тебе, — відповіла я, хоч і знала, що це не буде легко. — Ти не повинна боятися вічно. Є люди, які тебе підтримають. Олег теж на твоєму боці.
Катя знову підняла очі.
— Я знаю, — зізналася вона тихо. — Він завжди був добрим до мене.
— І що ти будеш робити тепер? — запитала я, дивлячись на неї.
Жінка задумалася.
— Я піду, — нарешті сказала вона. — Я не можу більше так жити. Але це страшно.
— Я розумію, ти зробиш це. І будеш сильною. Я можу допомогти тобі знайти нову квартиру.
Катя подивилася на мене з вдячністю і я зрозуміла, що вона готова.
— Дякую, — тихо промовила вона. — Дякую за те, що не залишила мене.
Я посміхнулася.
— Ми ж сусіди, — сказала я. — Ми повинні триматися разом.
Минуло кілька місяців після того, як Катя залишила Артема. Вона перестала з’являтися у нашому під’їзді й ми не спілкувалися. А сьогодні я випадково дізналася, що Олег продав свою квартиру і вони переїхали разом до іншого міста. Сподіваюсь, що тепер вона дійсно Щаслива.
