— Скільки Ярослав буде самотнім? – якось запитала Марина Андріївна у чоловіка. Хто ж знав, що його сімейне життя з першою дружиною буде таким коротким. Добре, що Максимко бігає, єдина відрада у нього, але господині вдома не вистачає.
Хлопчик від першого шлюбу був геть схожий на матір, чим постійно нагадував Ярославу минуле. Пара не встигла пожити, як в автомобілі в якому їхала Аріна, заклинило гальма. Марк тоді ще був зовсім маленьким, він з татом вдома залишився, поки мама у магазин за продуктами їздила. Так і не повернулась жінка додому. З того часу чоловік залишився удвох з сином.
Його батьки, застарілі традиціоналісти, вирішили, що прийшов час одружувати свого єдиного сина, і знайшли йому наречену через знайомих. Її звали Наталка і, судячи з фотографій, вона була надзвичайною красунею. Але коли хлопець побачив її на власні очі під час першої зустрічі, то просто зомлів. Дівчина виглядала ще прекрасніше ніж на світлинах.
Перша зустріч була доволі стриманою. Ярослав був занадто сором’язливим, а Наталка трималася з гідністю, втілюючи в собі всі риси справжньої леді. За обідом Ярослав наважився запитати, чи погодиться вона стати його дружиною та допомогти у вихованні сина.
Дівчині діватися не було куди. За освітою вона вчителька початкових класів, але роботи у сільській школі для неї не знайшлося. Замало дітей і класи не набрали. Її батьки хотіли, щоб Наталка у місті працювала, знайшла собі достойного чоловіка та вибралась зі злиднів.
На пропозицію чоловіка дівчина тихо, але впевнено відповіла “так”. І вже за три місяці вони стояли разом перед іконою в церкві, обіцяючи вірність одне одному. Якось швидко жінка знайшла спільну мову з Марком і все нібито було добре. Те, чого прагнули батьки Наталки та те, що шукали сину батьки Ярослава здійснилося. Він пристроєний і дівчина вирвалася з села. Тільки почуттів між ними не було, справжнього кохання. Проте жили вони досить непогано.
— Ярославе, у нас буде дитина, – сказала Наталка чоловіку за святковою вечерею. Марк вже майже дорослий, а тепер буде ще малюк.
— Для чого? – несподівано запитав чоловік, – нам і з однією дитиною непогано. Це знов ці клопоти домашні, дитячий плач. Проте, роби що хочеш, мені байдуже.
Жінка ледь стримувала сльози:
— Твого сина я гляділа, а спільних дітей не хочеш?
— Ти така гарна, а поява малюка зіпсує твою зовнішність, – відповів чоловік.
Наталка більше не могла нічого сказати. Решту вечора вона провела у ванній, роздумуючи про своє життя.
Незабаром у них з’явився син Петрик. Наталка виявилася справжнім скарбом. Попри свою неземну красу, вона була надзвичайно скромною та турботливою. На відміну від багатьох жінок, які могли б користуватися своєю вродою, Наталка не вимагала розкішного життя і цінувала прості речі. Вона могла знайти радість у свіжій випічці, теплій розмові чи вечірньому заході сонця на подвір’ї.
Однак життя з такою жінкою мало свої виклики. З одного боку, Ярослав відчував, як його соціальний статус зростає завдяки її красі. Вона завжди привертала увагу і це підвищувало його самооцінку. З іншого боку, ця увага нерідко була надмірною. Чоловіки на вулиці зупиняли погляди на Наталці, і це змушувало Ярослава відчувати легке невдоволення.
Додатково до цього, Наталка мала неабиякий темперамент. Вона завжди вимагала уваги від чоловіка, навіть якщо він приходив додому втомленим після довгого дня на роботі. Її жага до життя, яка раніше його захоплювала, тепер інколи ставала випробуванням. Чоловік був змушений знаходити баланс між власними потребами й постійною потребою Наталки до спілкування.
Одного вечора, коли чоловік прийшов додому особливо виснажений, він почув Наталку, яка співала колискову Петрику. Замість того, щоб відчути радість, він відчув у серці холодок. Він почав розуміти, що все більше віддаляється від неї і що ця прірва росте з кожним днем.
— Наталко, давай посидимо на балконі, вип’ємо кави, – якось сказав чоловік.
Жінка погодилась. Вони довго розмовляли та насолоджувались тишою літнього вечора. Тільки між ними відчувалась порожнеча. Чоловік тоді зізнався:
— Ната, ти у мене така гарна, але ця краса не назавжди. Ти добра, порядна та чудова мати моїм дітям… Але між нами справжніх почуттів так і немає. Ми живемо так, як зручно нам і нашим батькам. Я не можу більше тебе обманювати.
Жінка погоджувалась з кожним словом чоловіка. Вона сама розуміла, що не любить його, а тримається тільки заради їх спільної дитини. Чоловік додав:
— Я зустрів ту, яку чекав усе життя. Вона дуже схожа на мою першу дружину. Ми з нею зустрічаємось вже два роки.
Наталка розплакалась. Їй так шкода стало себе, що вона опинилась у такій безглуздій ситуації, з якої немає виходу.
Наступного вечора, коли Ярослав повернувся з роботи, він не знайшов дружину вдома. Всі її речі були зібрані, а на столі лежала лише записка: “Ярославе, я більше не можу жити в такій порожнечі. Я поїхала шукати себе. Марк дорослий, сам вирішить з ким йому жити, а Петрика я завезла до твоїх батьків. Ще не вирішила, що робити далі, але за ним я повернусь”.
Відчуття чоловіка були неоднозначні. Він відчував, що готовий до нових стосунків з його коханою, але у глибині душі він розумів, що втратив щось цінне.
