Мене звати Галя , мені 44 роки і так склалося, що я розлучилася з чоловіком.
У нас були справді непрості стосунки, тому розлучення може і на краще.
Проте світле, що залишилось від нашого шлюбу, це наш синочок Денис. На даний час йому зараз повних 16 років.
В меншому віці його схожість з батьком не була така замітна, проте зараз він стає повною його копією.
І чесно, від цього мені стає дуже лячно.
Адже у батька Дениса, мого колишнього чоловіка м’ягко кажучи характер не мед. Та й до роботи він особо був не завзятий.
Як колишній чоловік робив так і Дениско починає робити якусь роботу, то йому швидко набридає і він все полишає і йде геть.
А та як ми живемо в селі, потрібно вміти та любити працювати.
Бо ціни зараз такі що ого-го, а своє щось мати з грядки значно знижує витрати.
Як я не стараюся йому це пояснити, він ніби робить вигляд що мене розуміє, проте все одно все по-своєму.
Все розумію що вік у нього такий зараз та й часи зараз помінялися, що молодь не дуже хоче працювати.
Проте, я б хотіла щоб він виріс нормальним хазяйновитим чоловіком, щоб умів все робити.
Адже ніхто не знає як складеться все-таки доля. Можливо і залишиться в селі.
А як нічого не буде вміти робити, то яка його дівчина й захоче.
Мені як матері звісно хотілося б, щоб він інакше себе вів та був більше відповідальним та працьовитим.
Але на жаль гени – це така річ, яка передається і на жаль змінити не можна.
Пробуючи хоч якось змінити характер та “поладки” свого сина Дениса , я в цьому вже остаточно переконалася.
Яблучко від яблуні і справді недалеко падає…
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Автор: Нінель
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
